Частина 4
А наступного ранку ,на центральній площі був повішаний наш колишній вчитель алхімії. Ми таємно пробратися на площу і дивилися, на те, як зачитують вирок і як його виконують. Смертник вже не кричав, йому вирвали язик, щоб він не розказав страшної правди, що за цим всім стоїть наша мачуха. Король йому не повірив, а може і повірив, та нічого не зробив їй, через те, що вона вкотре ходила вагітна, та попередньої довіри в неї вже не було. А король остаточно і назавжди втратив нашу довіру і тепер, навіть подумки, ми називали його королем і ніяк інакше. Він пробачив спробу вбивства брата, та ми цього йому не пробачили.
-Дивись брате, на смерть на нашого ворога. Таке має статися з кожним, хто посміє піти проти нас,-сказав я із злою усмішкою.
-Та головний ворог поруч, в замку. Ми маємо його позбутися сестра.
-А для цього ми маємо стати сильнішими і нам потрібні вірні люди, які будуть готові за нас на все і яким ми зможемо довіряти. Брате, тобі потрібна вірна тобі армія. Завоюй її довіру, і ти матимеш страшну силу, а я тобі буду в усьому помогати.
Я знала ,що це потрібно було зробити як найшвидше , адже за однією спробою вбивства піде наступна. Якщо Ірен вирішила вбити брата , то вона вже не не відступить і буде добиватися свого. А ми на жаль не зможемо її нічого протиставити...поки що.
В голові було безліч думок і кожна про те що нам далі робити як не допустити наступної спроби або хоча би розпізнати небезпеку. Тепер замку став для нас небезпечним і ми не могли нікому вірити. Адже будь хто може виявитися спільником Ірен і зашкодити нам. І цьому ніхто не завадить , тож ми можемо покладатися лиш на себе , ну і сподіваюся іще на одну людину.
***
Ця історія, стала для нас ударом, який назавжди позбавив нас рожевих окулярів і водночас вона призвела до чогось хорошого ,ми отримали першого ,вірного нам слугу- Лі.
-Я дуже вдячний тобі Юкі, за те, що заступилася за нас . Якби не ти, нам би ніхто не повірив.
-Нема за, що Лі, якби не ти, мій брат би був зараз мертвий. Тож я попрошу, залишайся тут, стань нашим придворним алхіміком, нашим довіреним слугою. Ти сам бачиш, ми тут самі, не можемо нікому довіряти, навіть батько зрадив нас. Тож крім тебе, ми не можемо вірити нікому. Прошу залишайся, ти нівчому не будеш знати потреби, зможеш і далі займатися дослідженнями, весь королівський сад в твому розпорядженні.
-Добре Юкі, заради тебе, мені не хотілося, щоб з тобою, щось сталося.
Я раділа тому , що вдалося умовити Лі залишитися тут, тепер ми зможемо не так хвилюватися про отрути адже Лі зможе виявити їх. Я сама також поглиблено буду вивчати їх,про всяк випадок. Схоже в нас така доля, завжди бути на сторожі і не вірити нікому.
Хоча ні, в долю я не вірю. Якби вірила, то не досягла би цього всього, а вишивала би зараз хрестиком , чи давно вже була одружена з якимось самозакоханим тираном. А так ідучи проти правил досягла невіданих досі для жінки висот. І зовсім не збираюся на цьому зупинятися, попереду на мене очікує правління разом з братом і правити я збираюся на рівні з ним.
А поки що , ми з братом відпочивали і святкували хоч невелику , але перемогу, вдалося позбутися ,якщо не голови ворога ,то хоч його руки і то добре. Плюс здобули собі вірного алхіміка і за сумісництвом лікаря. Тож решту дня ми присвятили тільки нам одним , набравши на кухні солодощів, так безпечніше,адже ніхто не знав, що їх саме ми маємо їсти. І закрившися в моїй кімнаті, об'їдалися ними, згадуючи про наші веселі витівки в дитинстві і сміючись над ними. Потім вибравшись таємно із замку , гуляли по найвіддаленіших куточках саду.
Сад був розкішним , безліч різноманітних квітів, трав , кущів і дерев привезених сюди з різних куточків світу. Навіть в самих далеких куточках він завжди був прибраний , за ним чудово доглядали. Ми не часто тут гуляли, чи то не було нагоди , чи то бажання не знаю. Це було вперше ,коли ми провели тут так багато часу. Просто прогулюючись , в тиші, навіть не розмовляючи. Та нам це і не було потрібно, ми розуміли один одного без слів ,і нам було затишно отак гуляти.
Уже смеркало коли ми присіли в одній з альтанок і брат заговорив:
-Король любив нашу матір,це видно по саду.
Я здивовано поглянула на нього, ми ніколи раніше не говорили про маму. Це було наше так зване табу, нам не хотілося згадувати минуле і завдавати собі цим болю.
-Напевно. Я ніколи раніше не задумувалася над цим.
Няня говорила , що любив, та мені здається , що він не здатен на це . Або ж смерть матері зробила його таким. А щодо саду, мені здається це просто звичка.
-Він міг змінити тут ,щось після смерті. Ірен не раз його про це просила та він не захотів,-впевнено промовив брат.
Я нічого не відповіла , та це й не було вже потрібно , брат вже все вирішив для себе і простягнув мені руку.
-Ходім, стає прохолодно тай нас вже напевно давно розшукують.
-Мені зовсім не хочеться зараз іти туди і вечеряти разом з ними.
-І не потрібно. Ми просто підемо скажемо ,що ми є , а самі захопимо щось поїсти і підемо в північну башню.Сьогодні ясне небо і я хочу показати тобі Касіопею .
-Тоді ходімо,-і ми не поспішаючи відправились до замку.
Як брат і казав нас вже давно розшукували , та брат запевнив всіх , що з нами все гаразд і ми просто хотіли побути на самоті. А потім захвативши їжу пішов до башні , де на нього вже очікувала я, налаштовуючи телескоп.
Цей предмет був придуманий зовсім недавно,одним винахідником ,але нажаль він збожеволіти і цей телескоп був в єдиному екземплярі, адже більше ніхто не знав, як їх конструювати, а розібрати цей, щоб розібратися в ньому , ми не дамо. Тому ми не часто ним користувалися і з обережністю,адже ремонтувати його теж не було кому.
В користуванні він був не легким і нам довго довелося навчатися щоб використовувати його. Зате, коли навчилися надовго застрягали в башні розглядаючи зоряне небо.
Проте, зараз ми не так часто проводили тут час, і кожний раз коли нам вдавалося вибратися сюди, ми насолоджувалися цими моментами.
-Все вже готово ,давай показуй ,що збирався,--усміхнулася я Рену.
-Почекай мить,а краще подивись ,що я приніс,-відповів брат, протягнути мені корзину з їжею.
Через хвилину я вже жувала бутерброд з сиром і запивала узваром , а брат вертів телескопом ,щось шукаючи .
-Все готово , давай іди сюди і мені бутерброд візьми.
-Тримай, що на цей раз покажеш?
-Не переживай тобі сподобається.
Я підійшла до телескопа , схилилися до лінзи... і пропала.
Мені завжди подобалося зоряне небо, брат це знав тому міг на цілий день пропасти в бібліотеці щось розшукуючи серед зоряних карт , а потім затягнути мене на башню і показувати на небі різноманітні сузір'я і зірки паралельно розказуючи про них. Звичайно я могла сама почитати про них, та мені більше подобалося коли розказував Рен.
Так було і цього разу ,я розглядала чергове сузір'я, брат розказував про нього. Тож вечір пройшов чудово і заснула я з усмішкою на вустах.
***
Лі став першим з наших вірних слуг, початком нашої власної імперії. Допомогав у вивчені отрут і антидотів до них , лікував нас ,коли ми по необережності травмувалися на тренуваннях, таємно від усіх. Ми ж не могли звернутися до королівського лікаря, бо тоді б довелося розповісти про все. Крім цього він іще багато чого знав і завдяки його знанням ми краще пізнавали сусідні королівства. Адже звичайна людина краще і більше розкаде про своє королівство ніж книги. В них не написані всі особливості взаємодії між людьми і там точно немає, записаних таємниць, які передаються один одному тільки в середині своєї гільдії. Тож Лі був безцінним джерелом знань.
Разом з цим всім брат почав сильніше вникати в справи імперії. Це було нам дуже необхідно, без потрібних знань ми точно не змогли би правити. Тож навчання і тільки навчання.
Іноді нам годинами доводилося розбиратися в хитросплетіннях законів і їхньому використані. Перебирати сотні сувіїв з наказами щоб зрозуміти ,як правильно їх складати. Про гору іншої документації і говорити не хотілося . Здавалося запах паперу , чорнила і пилу проникнувши крізь шкіру і переслідував нас скрізь. Наші пальці були чорними від чорнила і ніяк не хотіли відмиватися, стільки ми писали намагаючись зробити наш почерк більш -менш похожим на людський. Мені іноді здавалося ,що птахи краще лапою шкрябають ніж ми з братом пишемо. Та через безліч списаної бумаги і потрачених днів ми нарешті досягли бажаного результату. Та це було не саме гірше, нашим бичем стала економіка. На розрахунки брат спочатку і дивитися не хотів , заявляючи ,що це буде повністю в моїй компетенції, та я все-таки змусила його. Щоденно загружаючи його звітами від казначея, брат як міг старався уникнути цього , та я скрізь висловлювала його і змушувала корпіти над ними. І через деякий час Рен добився значного успіху , навіть знайшов велику недостачу хоч вона і була майстерно прихована, та якщо добряче посидіти над розрахунками , то можна буде її виявити. Та наш сьогоднішній король цього не робив тому і не замітив цього. А Рен вказав королю на неї і як результат старий казначей звільнений , а на його місце стала людина якій ми могли довіряти. Ні він звичайно теж будет красти та значно менше, як без цього, в наш час всі крадуть, жити то якось потрібно. А якщо ж він перейде межу , то ми зможемо це виявити і звільнити його теж.
***
Після деякого часу пошуків ми найшли таємний лаз, що вів до кабінету короля і до зали радників. Якщо ми знайшли один таємний хід , то логічно було подумати, що він не єдиний і мають бути іще. Найдені нами ходи нам пригодилися і доволі швидко.
Як тільки брат вирушав до короля, чи до радників, я направлялася до ходу і слухала всі розмови, інформація ніколи не буде зайвою. Після чого , ми з братом обговорювали все почуте і вирішували, що робити.
Іноді , коли випадала нагода підслухвували наради ,на які не був запрошений брат і розуміли ,що Рену іще багато чого не розповідають , тож нам повезло ,що ми знайшли цей прохід.
Крім цього ми продовжили самі вникати у все що нам потрібно, а саме - слухання королем скарг , часто разом з братом слухаючи розбір скарг до короля, сама подумки розбирала кожну подію і думала, як би правильно було вчинити. В цьому мені допомогали визубрені закони. І я не раз раділа , що не полінувалася і вивчила весь збірник законів, хоч це і було не легко. Адже знання законів дуже важливе, особливо для нас , якщо ми задумали змінити систему правління , то потрібно буде опиратися на закони і ніяк інакше. І якщо нам щось скажуть щодо наших змін , ми будемо відсилатися на закони.
***
Одночасно з цим усім брат почав заняття з армією, йому подобалося вчитися володіти зброєю. Що разу прибігаючи з тренування він з захопленням розповідав про нову техніку бою, прийом, чи зброю. І хоча я не розуміла з його розповідей більше половини, я ніколи не прагнула глибше пізнати воєнну справу, але раділа разом з ним. Адже брат любив це по-справжньому, ці заняття захоплювали його з головою і ставали розрадою для нього серед усіх інших занять. Його захоплення воєнною справою і неймовірне старання підкорили серця воїнів. Тож до того, як нам виповнилося тринадцять , майже вся армія обожнювала принца і була віддана йому, звичайно крім верхівки ,ними правив король і ми розуміли, що це потрібно змінити, бо армією керує командир і на чиєму він боці , вирішує багато.
Та поки, що перед нами постала інша важливіша проблема. Мачуха розвила бурхливу діяльність після народження сина і видала заміж нашу середню сестру і намітилася на мене. Ми розуміли, якщо вона віб'є в голову короля, цю думку, то слова брата про те, що він без мене не може не подіють. Отже потрібно було чимось зайняти батька і найкращим виходом була нова фаворитка ,це і відволіче батька і більше віддалить його від мачухи ,а вона без його підтримки, не матиме такої влади. Тож потрібно було підібрати необхідну нам дівчину, та це було не так уж і легко, та в мене на це ще є час.
І як би це дико для когось не звучало, мачухи потрібно було позбутися і якомога швидше, інакше вона не тільки буде нам заважати ,а щей втохмаче Жейне - нашому молодшому брату, що це він має правити, а не Рен. Хоча сам Жейне для цієї ролі зовсім не готовий , та їй байдуже на це головне що правитиме її син.
Фаворитка стане лише тимчасовою протидією Ірен. Проблему потрібно вирішувати радикально. Чи виникала в мене якась жалість при цих думках? Ні. Моя совість мовчала, Ірен намагалася вбити брата, після цього в мене до неї була лише ненависть і бажання помститися. І найкращою помстою буде - смерть. А для цього нам будуть потрібні люди з дна.
***
Кожне місто має іншу, темну,потворну сторону і це не тільки бідняки, це гільдії грабителів і вбивць, які непогано живуть ,бо їхніми послугами не брезгують скористатися навіть дворяни. Які тільки виглядають пристойними ,а насправді сутність в них гнила.
І до однієї з цих гільдій ми мали звернутися ,до гільдій вбивць. Ви спитаєте звідки такі діти, як ми, про неї знаємо. Так ми давно не діти, іноді мені здається, що ми народилися з душею старих ,хитрих інтриганів і від цього легше, ніяких моральних терзань. Ми з братом знаємо,що в нас є тільки ми ,а на інших начхати.
А зустрілися ми з представниками цієї прибуткової професії, під час однієї з прогулянок по місту...
***
По брату сильно вдарило те, що його намагалися вбити, а король незважаючи на все простив вбивцю, раніше до нього в брата була хоч крапля довіри, та не зараз. Він назавжди вичеркнув з серця будь-які світлі почуття до короля, лишилася лиш злоба і...огида. Да, саме огида, через те, в що, перетворився раніше мудрий король. Зараз він походив на жирного борова, без краплі розуму в голові.
Цього разу ми затрималися до пізна в місті, щей зайшли в райони віддалені від центру і вирішили перекусити в трактирі. Зайшовши, сіли за вільний столик , заказали жарке та збитень і оглянулися. Трактир був не з елітних, але тут було чисто, приємно пахло травами і свіжою їжею. Видно , що господар був порядним. На невеликій сцені, під звуки лютні співала дівчина.
Про неї можна сказати ,що вона красива тою , живою красою: довге, густе волосся ,заплелене в косу ,рум'янець на щоках , а не аристократична блідність ,як зараз було модно, пишний стан і чудовий голос , що заворожував. Я помітила, що за співачкою спостерігаю не тільки я, а іще двоє. Один- високий, мужній чоловік ,зі шрамами на обличчі, він міг би здаватися страшним, якби не ніжність, що світилася в його очах, коли він дивився на співачку. Інший ,мені одразу не сподобався- розряджений ,товстий боров ,видно, що при грошах. Та найбільше мені не сподобався його погляд-масляний, повний похоті і якоїсь затаїної злоби.
Коли дівчина закінчила співати, він щось шепнув громилі біля себе і той підійшовши до дівчини сказав їй щось ,відчого дівчина зблідніла і почала відмовлятися. Замітивши це, чоловік зі шрамами підірвався і підбіг до неї ,накинувши свій плащ відповів громилі і вийшов з трактиру, за ними піднявшись вийшов боров з охороною, ми не поспішаючи закінчили їсти і теж вийшли.
Здавалося ця історія би так і закінчилася і стерлась з моєї пам'яті ,якби ми проходячи крізь провулок не почули жіночі крики і звуки боротьби. І ми чомусь повернули в нього. Перед нами постала така картина: чоловік зі шрамами відбивався від двох громил, а боров преставав до дівчини і коли нарешті чоловік зі шрамами поборов громил і ринувся до дівчини, зазвучав свисток. І в провулок вбігли поліцаї. Ми ж заховалися в тінях між будинками, спостерігаючи за тим,що буде далі, вирішивши поки що не втручатися.
-Ану розійшлися. Що тут сталося? -закричали поліцаї.
-Пане поліцейський заарештуйте їх, ця жінка заманила мене сюди ,а цей чоловік напав на мене, я маркіз Бостійський і це просто неприпустимо.
Коли поліцаї кинулися до чоловіка, просто послухавши Борова і не розібравшись в тому , що сталося насправді, ми вирішили втрутитися.
-Пане ,цей чоловік бреше, він приставав до служанки моєї сестри і коли наш охоронець намагався її захистити, його громили напали на нього,-промовив брат.
-Він бреше ,все було так ,як я сказав,-обурено закричав маркіза.
-Кому ви повірите герцогу, -брат розкрив полу плаща показуючи шпагу, яку мала право носити лиш вища знать. Як добре, що ми вирушили гуляти одразу після братового тренування і він забув залишити шпагу дома. -Чи якомусь маркізові.
-Вибачте герцог, -сказав поліцай і відпустив чоловіка.
-Ми краще підемо,-продовжив інший.
І поліцаї поспішили подалі від провулку ,адже маркізу вони не могли нічого зробити, а втручатися в справи знаті собі дорожче.
-Ви іще мені за це заплатите, -сказав маркіз і теж стрімко покинув провулок, разом з своїми громадами.
Дівчина, що весь цей час стояла наче статуя підбігла до чоловіка і намагалася витерти кров ,йому схоже сильно дісталося.
-Ми вам дуже вдячні, навіть не знаю, щоб ми самі робили,-схвильовано промовила вона.
-Нема за, що, давайте допоможу його кудись від тягти, а то, ваш герой ледви на ногах стоїть,-відповів брат.
-Ідемте, тут поруч трактир.
-Той звідки ми прийшли?
-Ні , це... Інший,-з затримкою промовила дівчина.
І справді, він був іншим, якщо попередній був затишним, то в цьому, як тільки ми увійшли, відчувалася якась настороженість до нас. Всі застигли в очікувані чогось. Ніби це було приміщення тільки для своїх. Тай назва цього закладу не радувала- "Останій приют" дуже оптимістично. Та все кардинально змінилося, коли в приміщення зайшла Шері -так звали дівчину, тай вона сама змінилася, кудись зникла сором'язлива і тиха дівчина, а з'явилася власна господарка навіть голос змінився, коли вона гаркнула:
-Череп, Хромий швидко гарячої води, чисті ганчірки і рома, Барона побили.
Після цих слів з лавок підірвалися двоє і поспішили кудись в глиб трактиру, а брат підвів до лавки і посадив цього, як виявляється Барона. Я намагалася триматися якомога ближче до Рена, після цього було зрозуміло, що ми спасли не простих людей.
-Заспокойся Шері, нічого зі мною не станеться, пару синяків і все, на мені, як на собаці заживе. Краще пригости наших рятивників.
І тут знову всі погляди зійшлися на нас.
-Ну розказуйте, хто такі? Зразу видно, що птахи високого польоту , про герцога не брешіть ніколи б такі, як вони не зайшли в ці райони і уж точно не допомогли простому чоловіку. Та не бійтеся ви, нічого я вам не зроблю .
-А який же з вас простий чоловік, по вас теж видно, що ви не звичайний робітник, -злегка хрипло відповів брат.
-Барон , ти чого дітей лякаєш, вони нам помогли, а ти на них насів, -втрутилася в розмову Шері. -А ви сідайте, випийте і заспокойтеся.
Вона посадила нас за один з столів біля каміну і вручила по келиху чогось незрозумілого. До мене тільки дійшло, що ми пережили і я не задумуючись надпила, одразу ж закашлявшись від пекучого відчуття в роті. Брат теж зробив глоток і навіть не закашлявся ,а в мене аж сльози появилися.
-Найкращий засіб від стресу старий добрий ром,-хрипло сміючись сказав Барон.
Яка ж це гидота ,ніколи більше не буду його пити, не розумію ,як комусь може це подобатися.
-Ну, що ,розкажети хто ви такі і ,що тут робили?
-Тільки якщо ви дасте клятву.. Ик... Що не чіпатимете нас, -чортовий алкоголь,-нарешті заговорила я хоч і піджилки так і тряслися.
-Не чіпатиму не бійтеся ,щей винний вам буду,-запевнив нас чоловік.
-Якщо скажу, що ми... Ик... Принц і принцеса... Ик. Ви нам повірите?
Тут роздався громогласний сміх ,всі хто був тут і чув це розсміялися.
-Оце ви мене розсмішити. Ха-ха-ха королівські діти в підворотні... -почав Барон ,та стих ,коли побачив ,що ми серйозно дивимся на нього.
-Да бути такого не може ,щоб ви, тай гуляли самі, по таких місцях.
-Ну раніше ми не заходили так далеко... Ик... Гуляли більше в центрі ,а хто нас в лице знає... Ик... Правильно ніхто... Ик... Тож можна.
-Ніколи не повірив ,що за мене заступляться королівські діти.
-А чому б і ні, не всі вельможі... Ик... Сволочі.
-Ви краще розкажіть, як так сталося, що вас побив якийсь вельможа, -це вже Рен. -Сумніваюся що, ви б це допустили.
-Ти правий не допустив ,якби знав, та Шері нічого мені не розказувала і якби я сьогодні не зайшов до неї то... -він зжав кулаки.
-Я не хотіла розказувати ,щоб проблем не було, думала само пройде, -сказала Шері сівши йому на коліна. -Мій батько тримає той трактир і коли цей маркіз почав проявляти до мене інтерес нічого не зроби, бо сподівався, що він мене заміж візьме, ха-ха якусь там співачку, я ж тоді вже була закохана в Барона і ні про кого, крім нього не думала, та батько ніколи б не дозволив би мені вийти заміж за вбивцю ,як він його назвав. І от, що з цього вийшло.
-Він би нічого не зробив мені, не зміг ,а от я йому. Та зараз боюся, щоб він тобі не зашкодив, а залишитися тут ти не захочеш.
-Звичайно, я не буду ховатися коли ти за мене розбираєшся.
-Тоді як нащод того, щоб піти до мене в служниці ,там маркіз тобі точно нічого не зробить, а Барон зможе вирішити "проблему". До того ж ,мені потрібна вірна служниця ,яка б не доклалувала королю, що я роблю,-запропонувала я. Хоч це і було ризиковано, та я понадіялася , що їхнє слово хоч чогось варте.
-Ви це серйозно?-запитала Шері.
-Моя сестра говорить серйозно, тим паче нам потрібні свої люди поза палацем, звичайно за достойну плату,-відповів брат.
-Я тільки за. З розумними людьми приємно спілкуватися. Тим паче ,коли за мною борг. Тож даю вам своє слово і повірте Барон своє слово тримає.
На цьому ми і порушили. А наступного ранку в мене з'явилася нова, довірена служанка.