Частина 6
Проснулася я наступного ранку сама, Рена поруч вже не було. І схоже пішов він уже давно, постіль поруч була холодна.Цікаво, куди він пішов, зазвичай його не добудешся, а тут він рано підірвався, та щей у вихідний , коли можна довше поспати. Та все одно, за сніданком все розпитаю.
Піднявшись, почала неспішно одягатися,а куди спішити справ на сьогодні було не багато, тож можна розслабитися. Ранковий ритуал забрав не багато часу: темно - синього кольору сукня, проста зачіска і ніяких прикрас. В мене в гардеробі завжди переважали сукні темних , спокійних тонів , без дорогої вишивок чи прикрас. Звичайно було декілька яскравих суконь розшитиш золотом чи сріблом , з вишивкою з дорогоцінних каменів , берійським мереживом одним з найдорожчих в королівстві . На створення невеликого клаптика цього мережива йшов цілий місяць роботи. Та ці сукні були для офіційних прийомів і балу. Тож одягала я їх не часто. Прості сукні були значно зручніше і краще підходили для моєї повсякденної роботи. Із зачісками я теж не морочилася - проста коса ,пучок, чи просто залишала розпущеним хоча це бувало рідко через свою довжину вони мені заважали. Звичайно якщо було потрібно мені робили розкішну зачіску на яку йшло не менше часу, та я її не любила після неї голова розривалася від болю. Прикраси ж я одягала лише на офіційні прийоми , в звичайні дні я їх взагалі не носила, крім кулону подареного Реном на день народження.
Коли я закінчивши ,збиралася виходити,двері відкрилися і в кімнату увірвався Рен , весь червоний, запихавшись, але з яскравою усмішкою.
-Хух встиг, ти іще не пішла,-з радість в голосі промовив Рен.
-І заради чого ,ти так спішив? -запитала я його.
-Це поки ,що секрет, а от коли ми прийдемо, будеш знати, -і схвативши мене за руку потягнув кудись,при цьому загадково посміхаючись.
-Сподіваюся, що це щось термінове, бо я голодна, а коли я голодна я зла,-промовила я дивуючись поведінці брата.
-Знаю ,та це тобі сподобається.
І ми поспішили в напрямку конюшні. Брат спішив , весь час обертався до мене чи я не відстають і був знервованих. Та не схоже що сталося щось погане бо з його обличчя не сходила яскрава усмішка,та й в очах скакали бісенята.
Коли ж ми підійшли до конюшні, я зрозуміла чому поведінка брата була такою дивною. В стойлі стояв розкішний аравієць-найрозкішніша і найдорожча порода коней ,не всі королі могли собі дозволити їх собі, що говорити про іншу знать. Це були розкішні коні, які слухалися лиш господаря, сильні, виносливі, найшвидші і найкрасивіші з усіх порід. Особисто цей представник,він був чорний ,як найтемніша ніч ,шкура блистіла на сонці, грива переливалася наче чорний алмаз. А темні очі здавалося дивилися прямо в душу.
-Це хлопчик ,його вчора привезли і саме тому я тебе вчора шукав.
Я не вірячи подивилася на брата.
-Да Юкі ,він твій,-з усмішкою промовив брат.
-Дякую Рен, ти найкращий, навіть не знаю ,як тобі віддячити за такий подарунок, він прекрасний, -я кинулася брату на шию і обійняла його. Я була така рада це був справді розкішний і неймовірний подарунок. Про який я навіть не мріяла. Цікаво звідки брат його дістав? Та я сумніваюся що він зараз про це розкаже.
-Найкращою подякою є твоя усмішка. Я радий, що тобі сподобалося. Як ти його назвеш?
-Даркнес -що значить темний. Знаю, не оригінально ,та мені подобається.
-Мені теж і йому підходить. Тож давай, сідай, прокатимося,-з азартом промовив Рен.
Конюх підвів до брата його коня, на боку якого я помітила корзину для пікніка. Брат піймавши мій погляд сказав :
-Думаю ти будеш проти сніданку на природі,-а в очах продовжували скакати бісенята.
-Точно ні, -відповіла я запригнувши на коня, вдарила вожжами і помчала вперед. Назустріч вітру.
Через хвилину брат наздогнав мене і ми помчали разом. Так приємно ,швидкість ,вітер б'є в обличчя, відчуття волі і те ,що ти можеш все, що ніхто не може зараз тебе зупинити ,всі турботи відійшли на другий план. Здавалося сам вітер підганяв нас вперед туди де ми будемо вільні від усіх правил і норм, там де будемо тільки я і Рен. Це відчуття було неймовірним я ніколи не відчувала нічого подібного і мені це подобалося, сподіваюся це буде не востаннє.
***
Зупинилися ми не скоро, на галявині ,серед пахучих квітів і трав,навколо було пустинно і тихо, лиш зрідка можна було почути пісню якоїсь пташки . Ми ніколи не вибиралися на природу ось так імені це сподобалось. Коней пустили пастися ,вони навчені, не втечуть, а самі постеливши простирадло сіли. Брат розкладав їжу, я же насолоджуваля спокоєм і волею. Рідко, коли я могла виходити за межі палацу не переодягаючись в просту містянку, майже ніколи ,а тут такий шанс.
-Вип'ємо за сьогоднішній чудовий день і за нас, -брат простягнув мені келих морсу, після того випадку з вином, ми більше ніколи не пили алкоголь, не могли.
-Щоб у нас було по-більше таких днів, -стукнувши келихом об келих випили і почали їсти. Те, що я не снідала і плюс прогулянка нагнало апетит, слюнки аж текли. Брат взяв з собою свіжий хліб, декілька сортів сиру, буженину, ковбаски, птицю. І на десерт солодкі персики,виноград, червонобокі яблука і пиріг з вишнею, він знає що я обожнюю солодощі.
-Ти тому так рано встав, щоб приготувати це все,-запитала я в Рена.
-Ну не тільки заради цього ,була іще одна справа, думаю тобі вона теж сподобається, та про неї ти дізнаєшся, коли ми повернемося до палацу. Чи ти, вже туди хочеш? ,-хитро запитав Дорен.
-Не настільки мені це цікаво ,щоб вертатися туди,-відповіла я йому і продовжувала насолоджуватися їжею.
Поївши ми говорили ,згадуючи наше дитинство і наші прокази .Рен поклав голову мені на коліна і жмурив очі від сонця, я ж нарвавши квітів плела вінок, звичайно виходило криво, та мені подобалося ,закінчивши я нахлобучила один на голову брату, а інший собі, він лиш посміхнувся на це. Я ж підняла обличчя до неба і закрила очі, волоссям грав легенький вітерець ,обличчя ніжили сонячні промені, навкруги було тихо і так спокійно. Здавалося, що час зупинився, хотілося назавжди тут так і залишитися, без турбот і проблем замку, щоб тільки Рен і я. Я сумніваюся ьщо внаслідок колись іще випаде така нагода занадто багато справ тай правилами це заборонено. Якщо пікнік то тільки в супроводі охорони , свити, прислуги і іще сотні непотрібних людей - етекет би їх всіх по брав.
Та сонце було вже високо в небі отже скоро обід, а на нього ми всі обов'язково збиралися за одним столом, бо така традиція . Зранку ми просиналися в різний час, тому зазвичай снідали в себе в кімнатах чи в кабінеті. В вечері так само, ми часто засиджувалися до пізна і іноді навіть забували повечеряти. Тому ми збиралися разом на обід і їли в оточені придворних , іноді послів та інших важливих людей, для яких трапеза з королем була честю . Це була важлива традиція від якої король не хотів відступати. Тому ми неспіша зібралися і поскакали назад до замку, хо мені цього зовсім не хотілося , я б задоволенням іще прибула тут.
***
А в замку на мене чекав сюрприз. Біля воріт стояла карета, до якої заносили скрині з речами, а через хвилину на двір вийшла Ірен зі своєю служницею. Пройшовши біля нас, вона лише зло подивилася на мене, та нічого не сказала і сіла в карету ,яка через мить поїхала. Я здивовано спитала в дворецького:
-Що сталося?
-Його світлість король відправив королеву в заміське помістя, до того часу ,доки він не дозволить вернутися, принцесо. І да, на вас вже чекають в трапезній.
-Я буду через кілька хвилин ,тільки переодягнусь,-сказала я і кинула погляд на брата, він лише усміхнувся у відповідь.
Отже ,це було іще одним сюрпризом, от і прекрасно. Ірен почала втрачати владу ,а після від'їзду, втратить її остаточно. А щодо повернення, я потурбуюся, щоб вона не повернулася. Сьогоднішній день все більше радує мене і це іще не вечір.
О Боги , я була така рада цій події , ніколи раніше я так ретельно не підбирала свій образ. Хотілося чогось особливого адже сьогодні був особливий день я звільнилася від великої обузи і нехай я знаю що Ірен ще спробує нашкодити нам та це буде іще не скоро. А зараз ,зараз я була вільна і саме головне я стала єдиною хазяйкою цього замку. Ірен не заслуговує цього титулу , після смерті матері хазяйкою можу бути тільки я. І ніяк інакше.
Хоч все було як і раніше , та мені здавалося що замок став світлішим коридори просторішими і всі навколо усміхалися. З усмішкою я і увійшла до зали де на мене очікував брат.
- Короля іще нема?-запитала я в Рена сідаючи.
-Іще ні?
-Він спізнюється . Дивно.
Слуга розлив сік в келихи і повідомив:
-Його Величність сьогодні не зможе приєднатися до вас. Тому він передав щоб ви розпочинали без нього.
-Щож такого сталося що король порушує правило яке він сам установив? Та нехай, розпочнімо трапезу.
Брат лиш хмикнув у відповідь і відпив з келихи.
- Ну Рен які в тебе плани на сьогодні? Ти ж не думав що ми будемо мовчати як завжди під час обіду. Сьогодні ми самі тож можемо і поговорити.
- Нічого незвичного потрібно розібрати деякі папери а у вечері треба поїхати в порт. А які плани в тебе?
-О ,величезні я постараюся виправити те що натворила Ірен і для цього треба розпочати з перегляду бухгалтерської книги. Я сумніваюся що вона перевіряла її щомісяця або хоча би раз в рік. Тож роботи в мене повно це займе в мене весь день якщо не більше.
-Ну удачі Юкі.
Трапеза пройшла за неспішною бесідою і це був найкращий обід за попередні декілька років.
***
Після від'їзду Ірен, дні полетіли спокійно і розмірено, ми займалися державними справами, які на нас скинув король, зацівавившись черговою коханкою. На цей раз, оперною співачкою і про мачуху навіть не згадував, що було нам на руку.
В мене появилось іще більше роботи адже на мене впали іще й обов'язки хазяйки замку, а це багато турбот якщо врахувати що Ірен майже не займалася справами а лиш плела інтриги. В цьому мені дуже помогли мої колишні заняття для принцес. Паралельно з цим потрібно було допомогти брату тож спала я в останні тижні дуже мало. Та мені подобалося те чим я займаюся це давало мені відчуття того що я господарка свого життя і ніхто не сміє мною управляти.
Крім справ ми іще відпочивали, каталися на конях і потрохи заміняли верхушку армії своїми людьми ,тож справ було багато, та нам було це в радість і ми розслабилися, життя здавалося прекрасним , ми навіть не задумувалися над тим що щось може піти не так. І я поплатилися за це.
Одного вечора , коли я читала брат увірвався до мене в кімнату, його лице було схвильована та він сказав лиш:
-Ідем.
І я поспішила за ним. В серці билася тривога. Що такого могло статися, що брат був таким схвильовано? Сумніваюся що щось добре.
Коли я зрозуміла, що ми ідем в сторону конюшні в мене з'явилося неприємне передчуття, що з моїм конем, щось сталося. І воно підтвердилося ,коли ми підійшли ближче і я почула жалібне ржання коня. Я увірвалася в стійло і побачила Даркнеса на землі, з рота ішла піна,а очі були червоні і з них текла кров. Я впала на коліна і погладила його ,очі пекло від сліз та я старалася не плакати не тут не зараз адже якщо розпочнуться то потім не зможу зупинитися а зараз я маю бути сильною.
-На жаль ми нічого не зможемо зробити ,його отруїли, -знову яд, гірко подумала я. -Краще добити коня, щоб не мучився.
-Я сама, -сказала я і вихватила з кармана кинжал подарений братом і всадила його в артерію на шиї ,кінь всхрипнув і затих.
Кинжал випав з моїх рук ,а я не витримавши заплакала в голос , мої руки і одяг був в крові. В крові дорогого для мене створіння. Знову ,знову той кого я любила постраждав, це було так боляче , я занадно сильно прив'язалася до коня і зараз його смерть вдарила по мені. Ну чому , чому так сталося невже я не заслуговує хоч частинку щастя? Навіщо було вбивати його? Лиш через те що він мій? Так завжди буде? Як тільки я прив'яжусь до когось його заберуть в мене? Я не маю права любити когось не зашкодивши цим йому?
-Юкі, Юкі заспокойся, тихо давай ідем звітси, ну же.
Та я не хотіла нічого чути , в голові крутилися безліч питань ,а серце обливалося кров'ю, я лиш відчула, що мене підхопили на руки і кудись понесли. А через деякий час я опинилася в гарячій воді, але продовжувала тремтіти не відчуваючи тепла. Холод ішов не ззовні а з мого серця він повністю окутав мене і не відпускав.
Через деякий час в голові стало зовсім пусто ніяких думок, відчуттів , емоцій, нічого. Я відчувала себе ніби замороженою, і такою далекою, все навколо сприймалося якось повільно наче це було не зміною,здавалося це просто сон. Ось зараз я прокинувся і все буде добре, та реальність була іншою - жорстокою.
-Зігрілася? -із своєрідного трансу мене вивів голос.
Я повернула голову вбік і побачила Рена ,схоже він весь час був поруч.
-От і добре, -він витягнув мене з води , витер , замотав в простинь і відніс в кімнату ,де одягнув в нічну сорочку . Він весь час щось говорив ,та я нічого не чула ,поводився зі мною, як з маленькою дитиною, робив все щоб заспокоїти мене,та коли він взяв щітку і почав мене розчісувати я знову заплакала, на душі було так важко і боляче, серце здавалося розірветься не витримавши стільки розпачу і горя. Рену відповідь на це обійняв мене почав колихати і промовляв тихим заспокійливим голосом:
-Ну тихо ,тихо Юкі. Все буде добре ,моя маленька Юкі, я знайду того хто це зробив і він мені за це заплатить, от побачиш. Ніхто не втече від мене, вони отримають по заслузі за кожну твою сльозу. От побачиш. А зараз заспокойтеся моя люба, все буде добре, обіцяю. Даю своє слово.
Історія знову повторюється, я плачу в брата на руках, а він знову мене заспокоює ,від його слів стає легше, здається душа потроху відтаює, бо я вірю його словам , якщо він дав слово то виконає його. З такими думками я поринаю в дрімоту. Завтра буде новий день і нова боротьба.
***
Коли я проснулося, брат був поруч і надія, що все, що сталося, було сном зникла. Я так і знала все не могло бути так просто.Брат сидів в кріслі і думав про щось із сердитим виразом за своїми думками він навіть не помічаючи що я прокинулася.
-Що сталося? -хриплим від сну і сліз голосом запитала я у Рена.
-І тобі доброго ранку,-з усмішкою промовив він.
Я зітхнула і промовила:
-Доброго. Ну і ?
-Знайшли того хто це зробив,-уже серйозно відповів Дорен.
-І хто? -я піднялася на лікті.
-Один з нових конюхів, хоча як виявилося він був найманцем і розколовся на допиті, здавши заказчика.... Це -Ірен,-глухо сказав Рен не зводячи з мене погляду.
З грудей ніби вибили все повітря. Звичайно ж а хто іще міг на таке наважитися як не вона. Ірен не пробачила нам своє вигнання і помстилася, коли ми розслабитися. Хоча ми самі винні ,не потрібно було втрачати кмітливість. За що і поплатилися , та я обіцяю собі що це було в останній раз . Більше я такого не допущу і не дозволю комусь завдати мені такого болю.
-Отже пора,- зло промовила я а в очах горіла ненависть.
-Пора-з усмішкою що не передбачала нічого доброго відповів брат.
***
Через тиждень до палацу прийшла звістка, що військо збунтувало і напало на помістя де була королева, а зараз іде на столицю. Король був в невзмозі піти їм на зустріч через хворобу, тому виїхав Рен. І повернувся з перемогою та лихою новиною , щ на жаль під час штурму помістя була жорстоко вбита королева і всі її слуги . Брат уже покарав усіх винних, останніх прихильників короля в армії ,а король об'явив траур так і не розібравшись детально у всьому.
Можливо ця подія була йому лиш на користь і він позбавився остечортілої дружини не мараючи руки. І тепер він відправився підправляти своє здоров'я ,з новою фавориткою, сказавши що свій обов'язок виконав, має двох синів і тепер поживе для себе. Ніби він раніше ,так не жив.
Ми же нарешті помститися Ірен за все, за всі роки коли вона нам заважала, за спробу вбивства Рена , за мого коня та іще за багато чого іншого, вона заплатила сповна. Смерть була болючою і повільною щоб вона відчула всю повноту агонії за те що вона натворила. Ірен скоріш за все догадалася хто за цим стоїть, та тепер вона вже ніколи нікому не зможе про це розказати. Вона замовила навіки. Все було виконано чисто,ніяких ні найменших підозр на нас не впало, ми все продумали до кінця.
За все треба платити. А плата за те, що пішли проти нас -життя.