Одне Серце На Двох

Першу вилазку в місто, через підземний хід ми з братом здійснили в дванадцять. До того часу, нам було не так цікаво, що там та і весь час ми були зайнятті навчанням, до того ж, зараз в замку була метушня: мачуха нарешті народила сина. У неї вже було дві вагітності, але вони закінчилися викиднем, а коли вона недавно знову завагітніла дуже раділа і говорила всім, що народить сина, а про себе, що її син іще перевершить Дорена і сам стане королем.

Ця гадюка мені ніколи не подобалася і не дарма. Будучи вагітною і знаючи, що її не відмовлять, сказала батькові ,що раз я навчаюсь чоловічих наук, то мені давно вже пора навчитися і жіночих, бо ,як так, принцеса і манерам не навчена, хто ж таку заміж візьме? Останім часом, вона почала натякати на моє заміжжя, а що, моя старша сестра в п'ятнадцять вийшла заміж, от і мені потрібно готуватися. І нічого, що передімною іще Алексіс є.

Я про одруження навіть чути не хотіла, мені вистачило прикладу матері і сестри. І нічого, що вона принцеса, в другій країні вона майже без ніяких прав. Це матері ще пощастило, що її батько не змушував народжувати, а Жаннет уже вагітна, бо інакше сказали би, що безплідна, а їм така навіщо і відіслали би в монастир, а ми б нічого зробити не могли, адже після одруження дружина власність чоловіка. Прямо як якась тварина б-р-р. Це так огидно і несправедливо! За пологами вона зістарить свій організм і швидше помре, я біологію вже вивчала, і часті ранні вагітності нічого доброго не несуть. Тож її випала жахлива доля, і я собі такої не хочу.

***

Хоч до цього ще було рано, та навчатися того, що попросила мачуха прийшлося. В цьому не було чогось такого надзвичайного, все те, що має знати принцеса, та якби я навчалася лиш цього, я би вмерла з нудьги. Єдине, що мені подобалося -це танці, кружляти під музику в бальному залі, насолоджуватися тою свободою, що він дає. А коли були парні танці, то моїм партнером завжди був Рен, а що, йому теж треба вміти їх танцювати. І хоть часто наші танці перетворювалися в балаган, з лоскотами і доганялками, а вчитель карав нас за це вивченням довгого нудного церемоного танцю, з безліччю поклонів, різних фігур і настільки повільного, що здається зараз заснеш.

Та все це було весело в порівнянні з нудним етикетом чи флористикою, хоча було пару приємних моментів,таких як мова веєра, завдяки ній ми з братом розробили свою систему знаків, які б я йому подала, а він би зрозумів, а для інших це були б пару нічого не означаючих змахів. Та було у всьому цьому те, що я ненавиділа найбільше за все - музика. Ну як не сама музика, а коли мене змушували співати, при тому, що боги мені голосу не дали, тож ви уявляєте які це були звуки, а грати мені навіть подобалося, особливо на фортепіано.Я часто ввечері грала для брата, він говорив, що обожнює мою гру, а для мене це було в радість.

Напевно мої страждання зі співом іще довго продовжувалися б, якби брат одного разу не привів батька послухати мої потуги, бо по іншому це не назвеш, і після того мене звільнили від цього заняття. Я була вдячна брату за те, що він мене і в цей раз виручив, і пообіцяла собі, що завжди допомагатиму йому у всьому.

***

От і зараз, мачуха дуже пишається бо народила сина, та по прогнозам повитухи він довго не проживе. Народився кволим, майже не кричить, а коли його нам показували, він був якийсь синюшний. Однозначно, він конкуренції моєму брату не складе, отже нема чого переживати. А надії мачухи на трон для свого сина це зарубає на корню.

***

Тож ми скористалися з братом цією метушею і одягнувшись в одяг, який стягнули у слуг, вирушили в місто. Перше наше відчуття -воля. Поруч не було постійних служанок і слуг, бо бачте так потрібно по статусу. Люди навкруги поспішали і ніхто не звертав на нас увагу, не кланявся, адже ніхто не знав нас в обличчя.

Кому б прийшло на думку, що двоє дітей одягнуті в простий одяг і які стояли з розявленими ротами- це принц і принцеса? Для всіх хто взагалі знав про наше існування ми жили собі в замку і точно не могли гуляли переодягнуті по місту. Хоча, я думаю, мало хто взагалі думав про нас, в думках простих людей було повно інших турбот. І якщо згадували вони про королівську сім'ю, то непевно тільки про короля і тільки з часом будуть про принца, бо він має стати наступним правителем,а про його сестру, якусь там принцесу і нема що говорити. Що з неї візьмеш? І якщо чесно мене це засмучувало, мені не хотілося бути однією з тих фіктивних королев на чужому троні. Мені хотілося правити і правити не чужою країною, а своєю, бути опорою і підтримкою брата, адже тільки з ним мої мрії здійсняться і тільки він є найдорожчою людиною для мене.

-Ти чого застила з відкритим ротом, -вирвав з роздумів мене голос брата.

- А сам ніби не так само, -засміялася я.- Пішли я хочу багато чого подивитися, а нам потрібно до обіду повернутися назад , бо нас хватяться, -і потягнула його вперед.

Місто нас зачарувало: велике, шумне, цікаве, воно здавалося нам чарівним, і лиш з часом ми зрозуміємо, що в ньому є потаємне, гниле дно. Та це все станеться потім, а зараз ми раділи життю, об'їдалися солодощами, дивилися на виступ скоромохів і різні вистави.

Я купила братові його перший кинжал, звичайно він не зрівняється з багатством тих, які йому потім подарують, та він буде з ним завжди і не раз рятуватиме життя. А він мені, кулон у вигляді серця, одна його половина залишилася в нього ,а інша в мене , як знак того, що у нас одне серце на двох із самого народження і клятва, що ми завжди будемо разом.

А на обід нам прийшлося повернутися в замок, де ми дізналися про смерть нашого молодшого брата Гійома, як і було сказано повитухою він довго не прожив.

Наступного дня була поминальна процесія і Гійома поховали в сімейному склепі, а королівський двір погрузився в траур. Нас з братом це не сильно зачепило, ми тільки повинні були ходити в чорному, да і скасували на деякий час мої уроки музики і танців. Та це і на краще, я змогла посвятити більше часу нашому з братом навчанню, особливо одному новому цікавому предмету - алхімії. Нам її викладали вже півроку і саме зараз ми підійшли до розділу про отрути.

Як не сумно про це говорити, та ми повині були знати, як розпізнати отруту і як приготовити протиотруту, адже королівська сім'я часто труїлася ненависниками. Розділ про отрути мене зацікавив і я вирішила детальніше і глибше пізнати цю науку, добре, що вчитель виявився добрий і з задоволенням розказував і все показував, бо любив коли його слухають. Брат же цією наукою сильно не зацікавився сказавши:

-Краще ти вчи, тобі більше подобається, а якщо буде потрібно ти мені скажеш де отрута, ти ж завжди будеш поруч.

Якби він знав, наскільки він тоді був правий. Якщо чесно, він завжди так говорив. Іще майже з початку нашого навчання було видно, що мені вдається краще те, що не дається йому і навпаки . А коли вчителі вказували на це і говорили:

-Ви ж майбутній володар, хіба може ваша сестра бути в цьому краща?

Він завжди відповідав:

-Якщо я щось не зможу, тоді Юкі мені допоможе і навпаки, адже ми завжди разом.

-Ваша сестра не зможе завжди бути разом з вами, скоро вона вийде заміж, а вам доведеться правити і що ви будете робити? Такої розумної королеви, як ваша сестра у вас не буде.

-Юкі я нікому не віддам, вона завжди буде зі мною і ми будемо разом правити як король і королева. Мені не потрібна якась чужа тітка на моєму троні, це трон сестри.

Можливо якби тоді ці слова дійшли до короля моє навчання так би і закінчилося, та вчителі лише качали головою на це і думали, що брат ще дитина і не розуміє що говорить. Та він розумів.

В одну із ночей, коли ми довго не могли заснути через грозу,соромно зізнатися я боялася блискавки, він мені поклявся:

-Юкі, я тебе ніколи не покину і не віддам нікому, завжди буду захищати від блискавки .

-Обіцяєш?

-Обіцяю.

- Я теж тебе не покину і весь час буду поруч.

-І правити ми будемо разом. Тоді на чолі королівства будуть брат з сестрою - найкращі король і королева в цілому світі.

-Всі будуть мені заздрити, що в мене є такий брат.

- А мені, що така сестра. Адже ти частина мого серця .

-А ти мого.

І це була правда, ми ще в утробі матері були разом і розлучатися не збираємося, бо ми єдині назавжди. У нас одне серце на двох.