За кілька секунд до смерті

  Вони сиділи на кухні мовчки. Після того як Ден сказав, що він вампір, в Лізи не було слів хоча б заперечити чи спростувати. Ліза вирішила заговорити першою, що б закінчити мовчанку.
- Дене, ти справді... вампір?
- Так, і ти тепер теж. Пробач.- тихо промовив хлопець.
- Ну, якщо в нас такі справи, то розповідай. В нас майже цілий день, бо мама з Полею прийдуть не раніше ніж о пів на сьомому, а може і о сьомій.- спокійно говорила Ліза. В неї не вкладалося в голові, як її найкращий друг може бути вампіром.
- Гаразд, щоб ти зрозуміла мене краще почну з початку.- зітхнув хлопець і продовжив - Я народився 1853 році. Моя мама була звичайною жінкою,  але тільки по статусу, а так вона надзвичайна красуня. В неї закохався заможний пан. Він був молодий та красивий. Так мені розповідала мама. Але в нього вже була наречена, що подобалась його батькам. Той пан- мій батько, він обрав ту наречену, але завжди кохав мою маму. Коли я народився, батько попросив мене назвати Даміаном. Він допомагав як міг, купив землю та будинок, коли я підріс навчив грамоті, на всі мої дні народження він дарував мені зброю, книжки, іграшки. Усе що я просив. У 1870-му році в червні мене вкусив вампір. Моє життя змінилося, я став сильнішим безсмертним, але кровопивцею. Через два місяці мама дізналась. Коротше, я зламав ногу, перелом був відкритий, мене хлопці принесли додому. Мама не знала, що їй робити, а я в той момент побачив сусідського кота, ця скотина знищувала курчат і подер мого собаку. Ну я покликав кота, він прибіг і я вкусив цю тварюку. Мама зайшла і побачила картину: я зі зламаною ногою кусаю вже напів живого кота. Мама розкричалась, але коли вона побачила як зростається кістка та затягується рана, вона взагалі впала без тями. Через кілька годин мама отямилась, і мені довелося розповісти. Я мамі запропонував залишитись зі мною, тобто стати вампіром.- хлопець замовк обдумуючи, що сказати далі.
- Вона погодилась?- тихо запитала Ліза.
- Так, вона погодилася. Але тепер ми більше десяти років ніде не залишаємося. Це для людей дивно бачити, що жінка в свої майже сорок не старіє, а її син не росте. Через п'ять років як я став вампіром, помер батько. Після похорону ми виїхали в інше місто. Там ми натрапили на філіал вампірів, вони навчили мене та маму, що і як робити: як переховуватись, як і де роздобути кров, якщо буде потрібно.
- А як ти ходеш під сонцем, якщо ти вампір?- перебила розповідь хлопця, подруга.
- Лізо, те що показують по телеку і пишуть в книжках,  це просто вигадки. Насправді, ми не харчуємося кров'ю, не горемо від сонця і не мертві...
- Але ж ти сказав, що випив кров з кота- знову перебила Дена дівчина.
- Лізо, коли ми п'ємо кров, ми загоюємо рани і інші пошкодження. - спокійно пояснив хлопець.
- А ти сказав, що ви не мертві, як це?- запитала подруга.
- Цей стан у вампірів називають" за кілька секунд до смерті, тобто ми залишаємось на межі життя і смерті. Твої "кілька секунд до смерті" настали вчора. І твоє перетворення буде...
- Тобто, мої  "кілька секунд до смерті" настали вчора? Ти, що мене перетворив на вампіра?!- від спокою дівчини і сліду не лишилося- Тобто, ти спеціально мене вчора дочекався в безлюдному місці, щоб вкусити? Чи в тебе були інші плани?- кричала Ліза, кидаючи в хлопця, що в руки попаде. Так в Даміана полетіла подушка зі стільця, а за нею й чашка з чаєм, з якої пив хлопець. Варто зазначити,  чашка потрапила Даміану прямо в голову та розбилась.

Хлопець захитався. В голові запаморочелось і світ побіг по колу. Даміан подивився на свою подругу, та продовжувала кричати, а по обличчю текли сльози. І все раптом затягнула темрява в яку почав провалюватись і сам Даміан. Останнім, що він почув, був крик Лізи.
- Даміане!!!
  І все зникло взагалі.

  Ліза навіть не помітила куди полетіла чашка, їй було байдуже на те, що вона наробила. Вона знала що в неї буде час прибрати.
Дівчина продовжувала кричати, але раптом замовкла. Вона помітила, що у Даміана по обличчю потекла кров, і раптом він впав.
- Даміане!!!-закричала дівчина, падаючи біля нього на коліна. Ліза не знала що робити, вона сиділа і плакала. Дівчина витерла сльози піднімаючись на ноги. Вона взяла свого друга під руки і потягнула до дивана, їй було важко бо хлопець був вищий за неї. Ліза як можна обережніше поклала хлопця на диван в  вітальні. Потім сходила за аптечкою. Дівчині було погано від того, що вона ледве не вбила людину і не просто, а найкращого друга.
  Ліза обробила рану, потім пішла на кухню, прибирати весь гармидир який сама ж і наробила. Як виявилось, наробила вона не багато, не враховуючи розбитої голови друга. Вона зібрала розбиду чашку, тепер їй вона не здавалася легкою, потім протерла підлогу та все на що потрапив чай.
Через двадцять хвилин дівчина завершила прибирання. Потім вона вирішила подивитись як там Даміан. Хлопець лежав блідий з перев'язаною головою, Лізі було шкода за зроблене.
  Дівчина підійшла до дивана, стала навколішки і тихенько покликала.
- Даміане, ти мене чуєш?
Хлопець не поворухнувся.
- Даміане, ну будь ласка отямся!- промовила Ліза витераючи сльози.
На цей раз він поворухнувся.
- Даміане!  Даміане! Ти мене чуєш?!- плакала дівчина, стоячи на колінах.

- Що, що сталося?- промовив хлопець розплющуючи очі, і помітив заплакану подругу- Лізо, не плач будь ласка.
Хлопець сів на диван,  в голові макітрилося і він згадав, що саме з ним сталося.
Ліза досі сиділа на колінах, та поклала голову на коліна Даміана. Він її гладив як маленьку, і просив заспокоїтися. Але дівчина, здається не чула хлопця.
- Даміане, пробач мені! Пробач! Я не хотіла! Чесне слово!- вибачалась Ліза.
Даміан продовжував гладити дівчину по голові, як раптом намацав гулю, вона була трохи далі скроні.
Раптом дівчина замовкла і почала сповзати з колін друга.
Даміан підхопив її за мить до того як вона впала на підлогу.

Лізі було погано, в голові гуділо. Даміан її підхопив і поклав на диван, на якому ще кілька хвилин тому лежав сам.

Даміан побачив як у подруги потекла кров з носа. Він її трохи підняв, і вийшов з кімнати, через кілька секунд він повернувся з мокрою хустиною. Присів до Лізи і обережно витер кров, а потім приклав холодну хустину дівчині на ніс, що б зупинити кров.

Ліза дивилась як вийшов Даміан, та на мить їй здалося, що він вирішив її кинути на призволяще. Через кілька секунд той повернувся з хусткою. Виходить в неї пішла кров носом. Хлопець витер їй кров і поклав хустину на ніс. І Ліза провалилась в чорну безодню.