Глава 4 Таємниця Даміана
Ліза, не дивлячись на те, що швидко заснула, кілька разів прокидалась в холодному поту від кошмарів. А потім довго не могла заснути, боліла голова,а разом з нею й зуби. Ломило все тіло, ніби була висока температура. Дівчина подовгу не могла заснути, а коли нарешті засинала, сни були темні та страшні. То Ліза падала в чорне урвище, то не могла поворухнутись, в той час як усе що її оточувало горіло.
На ранок її розбудив, тихий та ласкавий, мамин голос.
- Лізуня, котику, вставай- шепотіла жінка, та гладила дівчину по голові як маленьку.
Ліза піднялась на лікті,оглядаючи кімнату. На годиннику була десята ранку.
- А що таке, навіщо вставати? Сьогодні ж субота- промовила заспаним голосом дівчина. Ліза спустила ноги на підлогу та сіла закутуючись у ковдру.
- Лізо, ти ж з Полею на якийсь флешмоб чи як там його, повинні їхати- сказала мама.
- Так, тільки на форум, ане на флешмоб. Та мабуть я сьогодні не поїду.-відповіла дівчина.
- Тобі погано?- запитала жінка, схвильовано дивлячись на доньку.
- Ну як, я просто не виспалась, та голова трохи болить.
- Ну якщо болить голова краще не ходити, а на форум пойдете наступного разу.
- Ні! З Полею поїдеш ти, а я вдома посиджу- сказала Ліза, і випереджаючи мамені зауваження додала- Я подзвоню Дену і він за мною подивиться.
- Гаразд, здаюсь. Тільки набери його зараз, щоб я бачила.-сказала мама, і подала телефон дочці.
Ліза спокійно прийняла телефон, зайшла в меню швидкого набору. Набрала Дена і поставила на гучномовець. Після другого гудка взяли слухавку.
- Так Лізо- відповів хлопець.
- Дене, ти сьогодні не зайнятий?- спитала дівчина.
- Ні, не зайнятий, а що сталось?
- Я вчора вдарилась головою, а мамі та сестрі треба їхати, але мама не хоче мене саму залишати.
- Зрозумів, я блище до дванадцятой прийду. Підходить, якщо треба можу рануше.-відповів Ден. Мама похитала головою.
- Ні, на дванадцяту буде нормально. -швидко відповіла Ліза.
- Ну тоді бувай, буду збиратись - і зв'язок роз'єднався.
Мама задоволено подивилазь на Лізу.
- Так, тоді наші плани такі: зараз снідаємо, потім ти допоможеш зібратись. Гаразд?- розпорядилась мама, і додала- Перевдягнися.
Коли мама вийшла з кімнати, Ліза швидко перевдягнулась. Рана на плечі взялася синцем і не сильно, але боліла.
Ліза зайшла на кухню, там вже сиділа Поля. Менша за неї на два роки сестра, попивала какао з чашки. Помітивши старшу сестру та промовила.
- Лізо, як голова?-спитала Поля. В голосі сестри відчувалась турбота, бо мала боялась за неї і хотіла хоч чимось допомогти.
- Та, нормально. А тепер кажи чесно де моє какао- весело спитала Ліза.
- Ось- обережно, що б не розлити, подала чашку Поля.
- Дякую!-промовила Ліза.
* * *
Опів на дванадцяту, мама з сестрою вийшли з дому. Я залишилась в дома одна. Ще майже пів години чекати на Дена.
Через десять хвилин, як пішли мама з Полею, задзвонив домофон. Я взяла слухавку- Хто це?
- Привіт Лізо, це Ден, відчиняй!- вигукнув знайомий голос. Ліза натиснула на кнопку відчинити, негайно пролунав сигнал. Дівчина відчинила вхідні двері. Ден вже був під дверима, вигляд був ніби хлопця катували. Хлопець зайшов в квартиру та простягнув Лізі торт. Ден з якоїсь не відомої причини не хотів дивитись своїй подрузі в очі. Ліза зачинила двері, потім віднесла торт на кухню.
- Дене, чого ти там стоїш? Тобі, що запрошення треба?- вигукнула Ліза виходячи з кухні. Дівчина не очікувала побачити того, що сталося далі. Ден впав на коліна і заплакав.
- Лізо, пробач мені! Пробач!- казав стоячи на колінах хлопець.
- Дене, ти нічому не винен, чому ти плачеш, щось сталося?- сідаючи біля нього почила заспокоювати дівчина.
- Лізо, ти не розумієш! Це я вчора на тебе напав! Це я вкусив тебе! А потім злякався того, що наробив і втік, замість того щоб допомогти!- кричав скрізь сльози Ден. Ліза в ступорі дивилась на хлопця, і не хотіла вірити тому, що казав її друг, її найкращий друг.
- Дене, що ти верзеш?! Який напад?- злякано дивлячись на друга закричала Ліза.
- Лізо, пробач мені, я не хотів цього, але ти якось говорила, що бути безсмертною це круто і я вирішив це зробити. Пробач, я просто сто п'ятдесят років живу, і ти єдина хто змогла мене зрозуміти, ти не така як інші.- казав хлопець, витираючи сльози.
- Я-як це Дене? Т-тобто тобі півтора століття?!- заїкаючись запитала дівчина, встаючи с підлоги.
Ден підняв очі в яких досі були сльози- Лізо, я вампір.