Частина 2
Наступні два дні пройшли спокійно і розмірено. Я займалася своїми справами, Арія ж закрилася в кімнаті і не виходила, так вона показувала свою образу на брата. Трохи по дитячому як на мене, та від цього лиш легше. Нічого не передбачало біди, та на третій день я прокинулася на світанку від гучного стуку.
Лиш світало тож я навіть не могла уявити хто б це міг бути.
-Іду- іду, -я відкрила двері і в кімнату увірвався Нат.
-Ваша Світлість біда! - стурбовано прокричав він.
-Що сталося?
-Прийшли новини з погосту Ліона військо короля Маору почало наступ на нас і прямує прямо до замку. - намагаючись вирівняти дихання промовив він.
-Чому новини прийшли з погосту, а не з кордону?
-Скоріше за все тих хто був там вбили.- понуро промовив він, - Що нам робити?
- Відвернись, -часу кликати Шері не було, тому я швидко натягнула першу сукню, яку знайшла одночасно роздаючи накази.
- Відішли гінця за братом та негайно збери старійшин. Збери всіх полководців у троному залі, негайно. Дзвони в колокол, потрібно збільшити оборону і швидко.
Задзвенів тривожний колокол, замок зашумів як вулик. Я ж очікувала на старійшин і полководців продовжуючи віддавати накази.
- Пішліть розвідника дізнатися, яка чисельність армії та як задалеко вони пройшли. Відправте соколів на сусідні кордони, я хочу знати що там відбувається.
-Ваша Світлість, а як бути з королем сказати що розпочалася війна?
-Війна? - я почула тихий вскрик за спиною.
-Принцесо Арія, що ви тут робите? - роздратовано спитала в неї.
-Тут я маю задавати питання. - капризно топнула ногою, їй богу ніби дитина, а не принцеса, - Ви говорили про війну? Як це можливо? Король про це знає? Що нам робити? - ця її метушливість вже починала дратувати.
-Принцесо заспокойтесь, король про це не знає і не має знати, в нього слабке здоров'я, а ця новина іще сильніше підірве його. Щодо колокола, то скажете королю, що це було лише тренування. - я намагалась говорити спокійно, ще не вистачало істерик.
-Ні, король має знати! - Арія стояла на своему, невже вона настільки дурна, що не розуміє очевидні речі?
-Тут я вирішую, що і як має бути. - мої нерви вже почали здавати. Ненавиджу коли потрібно пояснювати очевидні речі.
-Чи не забагато ви берете на себе принцесо?
-Я маю на це всі повноваження, а ви ні принцесо. Ідіть, -сказала я до слуги короля і і він вийшов з залу.
-Принцесо ви... - знову почала Арія, але я перебила її.
-Досить Арія, зараз не до цього, - я вже почала підвищувати голос, - справа дуже серйозна і якщо у вас немає пропозиції, як зупинити цю війну, то будь ласка вийдіть.
Арія лише злісно глянула на мене і вийшла. Замість неї зайшов Нат.
-Принцесо, старійшини і полководці прибули, - відрапортував він.
-Клич їх, -я нервово зціпила руки в замок, та гордо піднявши голову, встала перед троном ,адже сісти на нього поки що немала права.
В зал з гулом зайшли люди:
-Принцесо!
-Принцеса?
-А де король?
-Тихо,-спокійно промовила я і всі змовкли, -я зібрала вас тут з однієї причини. Прийшли невтішні новини, на нас напали, - розпочала я впевнено.
-А де король? Чому його немає в такий час, - невдоволено сказав хтось із залу.
-На жаль король у важкому стані, принц же далеко, хоч за ним і послали гінця, та прибуде він не скоро, тож нам зараз потрібно вирішити що робити. Військо короля Маору рухається в сторону столиці.
В залі знову піднявся гам, всі на перебій намагалися щось сказати.
-Досить, - різко обірвала їх, - Ви не базарні баби, що розшумілися тут так. В нас немає на це часу нам потрібно прийняти рішення.
-Але принцесо хіба ж то...
-Хіба то що? -я поглянула на одного з радника. -Я бачу тут є ті хто сумніваються в моїй компетентності. Ну що ж я вам докажу її.
-Принцесо! -нашу розмову перервав крик служниці.-Принцесо! Біда біда. Король...
-Що з королем?
***
Коли я увірвалася в королівські покої, король вже був мертвий, я перевела погляд на лікаря він лиш похитав головою. Отже, зробив все можливе, в одному з вуглів плакала в захлиб Арія. Я сердито закусила губу, як же це все невчасно, ой як невчасно.
-Що сталося?
-Серцевий напад. Ми робили що могли, та ви знаєте яке було здоров'я у короля, -Арія заплакала голосніше, отже причасна вона і здається я знаю саме як.
-Вийдіть всі,- я поглядом показала, що ті хто залишаться будуть жорстоко покарані.
Як тільки за останнім слугою закрилися двері я обернулася до Арії.
-Задоволена? - всхлип у відповідь.
-Цього ти добивалася? Скажи? Га? Скажи? -я зірвалася на крик.
-Я не хотіла, я не думала, що так вийде, - захлинаючись промовила Арія.
-А ти хоч іноді думаєш, що робиш? Га? Я ж казала тобі, не кажи королю в нього слабке серце! Та ти мене послухала. Ні, ти думаєш, що краще за всіх все знаєш! Ну що, задоволена тепер ця смерть на твоїй совісті, -сказала я і вийшла хлопнувши дверьми.
-Приготуйте все необхідне, - наказала слугам, що чекали біля дверей, а сама пішла в кабінет розгрібати нові проблеми.
***
- Нат скажи радникам, що всі вільні.
-А щодо рішення?
- Я його вже прийняла. Хай війська виступають негайно, брат же отримавши лист одразу вирушить туди. Це поки що все, що я можу зробити. Як принцеса, я не можу сама вирушити на фронт. Та в мене і тут повно справ.
-Зрозумів.
-І да, поклич до мене голокомандувача і писаря,- втомлено промовила, скоріше як прохання ніж наказ.
-Буде зроблено.
Нат поспішив до троної залия я ж на ходу роздавала вказівки, а сама поспішала до свого кабінету, час не чекає.
-Підготуйте все до похоронів. Негайно. І нехай оголосять про смерть короля народу.
-Ця звістка разом з повідомленням про війну? Чи не викличе це смути?
-Яка іще смута? Смерть короля це звичайно горе, та ми маємо гідного його наступника, тож королівство не залишиться безпомічним. І оголосіть траур, разом з військовим станом, це не дасть людям збиратися в групи тож і можливості смути не буде.
-Розпочати підготовку до коронації?
-Ні не зараз, можливо, після закінчення трауру?
-Але як так без коронації... - здається, я добряче здивувала його.
-Що, без коронації Дорен не буде королем? Чи ви задумали посадити на трон когось іншого? - зло зиркнувши запитала я.
-Що ви, ваша світлість і думки такої не було просто...
-От і добре, я все сказали а тепер ідіть.
Я ривком відрила двері кабінету там на мене вже чекали.
-Лайор Оденус, вибачте за очікування, сідайте, -сказала я і сама сіла за стіл. Лайор сів навпроти.
-Ваша Світлість ви хотіли зі мною поговорити?
-Так і це серйозна розмова. Скажу прямо, воєна справа це не найкраща моя сторона, в цьому краще розбирається Рен. Та його тут зараз не має і не буде.
-Можна запитати чому?
-Як я вже повідомила раніше, він одразу відправиться на фронт, а до того часу як він туди прибуде ви вже маєте бути там і все підготувати.
-Де саме?
-За даними розвідки військо знаходиться в п'яти днях від містечка Ровен, це місто чудова фортеця.
-Ми вирушим туди?
-Не тримайте мене за дурепу, якщо я не сильно розбираюся у військовій справі, це ще не означає що я взагалі нічого про це не знаю. Навіть така чудова фортеця не зупинить настільки числене військо,але вона затримає його на декілька днів. Ви ж за цей час з військом розкладете табір в сусідньому містечку Брон.
-Ви пожертвуєте людьми з містечка Ровен? - здивовано запитав Лайор.
-Простий люд звідти і з Брона буде евакуйований, там залишаться лише солдати, і тільки від вас залежить скільки з них поляже, чим швидше ви вирушете, тим більший в них буде шанс врятуватися.
-Я ніколи не вважав вас, кхм...дурепою. До нас всіх, і особисто до мене, доходили чутки про те стільки ви робите для народу і як сильно допомагаєте принцу, ні, уже королю Дорену. Та ми не можемо ось так зірватися потрібна підготовка.
-Вона почалася ще о п'ятій годині ранку. Брат завжди тримав військо в чудовій формі тож їм було достатньо цього часу на підготовку, військові медики вже теж готові. Все залежить від вас, - мій голос ледве не вперше за останні години був твердим і впевненим.
-Принцесо я бачу ви підготовилися, - з нотами поваги промовив він.
-Королева повина бути завжди готова до всього.
Він нічого не сказав на мої слова лиш задумався на хвилину після чого відповів:
-Ми вирушаємо через годину, це саме найменше скільки буде потрібно, щоб скласти примірний план і зібрати військо.Як я розуміюя тактику бою з вами я не зможу обговорити?
-В цьому я покладаюся на вас. Удачі вам. Наказ про наступ я видам через пів години.
-Спасибі, -Оденус поклонився і вийшов.
-Принцесо до вас писар,- промовив слуга і церемонно поклонився.
-Хай заходить.
-Доброго дня Ваша світлість ви... - почав писар, але я його перебила.
-Швидко сідай і пиши.
-Як скажете, -писар присів за стіл і почав розкладати всі свої прибори. Мені здавалося він робив це так повільно, що іще б мить і я закричала, та він нарешті був готовий.
-Пиши:" Я,принцеса Юкі ,наказую виступити війську під командуванням Лайора Одегуса в напрямку міста Брона", і постав сьогоднішню дату.
-Принцеси але...
-Скажеш пізніше, пиши наступний наказ про імобілізацію всіх госпіталів, вони мають бути готові прийняти велику кількість поранених. Це ще не все, наступний про впровадження військового стану, з сьогоднішнього дня , по всьому королівству, та передай хай два останні прикази оголосять привселюдно, а перший я сама передам Лайору.
-Ваша Світлістья без королівської печатки вони не дійсні, - тихо зауважив писар.
-Я знаю, давай сюди накази, -писар передав мені листки, я ж відкрила одну з потайних шухляд стола і дістала звідти королівську печатку. Брат завжди залишав її в мене коли кудись їхав, про всяк випадок, от вона і пригодилая. Я затвердила всі накази печаткою.
-Принцесо, ви розумієте , що на це має право лиш король?
-Я знаю, але важкі часи потребують відчайдушних мір, а з королем я поговорю пізніше. А зараз вільний, іди виконуй наказ.
-Як накажете, -і писар поклонившись вийшов за двері.
-Нат!
- Так принцессо.
-Віднеси це Лайору, та передай, що країна на нього розраховує.
-Буде зроблено.
Як тільки Нат вийшов, я важко зітхнула, це лише початок, ще стільки потрібно зробити, треба поговорити з казначеєм,все організувати, як же не вчасно це все, ми і так на межі банкрутства, війна ж понесе за собою іще більше витрат. І провізія, з нею теж треба щось робити, її покищо замало. Тож з цього випливає, що нам потрібно просити допомоги в батька Арії, але тоді це покаже слабкість Рена як короля, тож це не вихід, потрібно щоб він сам запропонував допомогу. Голова розривалася від думок, а день лише розпочався.
Спершу потрібно організувати похоронну процесію, все повинно бути урочисто, але не надто дорого. Потрібно написати промову, щоб повідомити народу не тільки про війну,а й про смерть короля . І зробити це так, щоб народ не збентувався, потрібно впевнити людей, що смерть короля не означає смуту, а означає, що на трон ступає новий король який буде справедливо правити і робити все для народу. І як би мені не хотілося собі признаватися, але для цього потрібно, щоб принцеса Арія була поруч і говорила те що потрібно. А для цього потрібно буде поговорити з нею і цю розмову краще не відкладати.
***
Принцеса була в своїй кімнаті біля неї не було нікого.Чудово,отже нам ніхто не завадить.
- Арія, нам потрібно поговорити! - вирішивши не втрачати час на безглуздий етикет, розпочала я.
Вона піднялася з крісла, та направилась до вікна не промовивши ні слова. Потім важко зітхнула і повернулася до мене .
-Я слухаю , -байдуже промовила вона.
- Після того, що ти скоїла , єдине чим ти можеш допомогти, це виступити перед народом.
- Я виступлю, - голос її був тихий. - Це все, що ви хотіли? Я би була не проти побути на самоті.
Ця її поведінка повністю вивела мене із себе. Як вона може залишатися такою спокійною? Невже вона не розуміє, що вона зробила? Чи їй зовсім не важливо до чого це призведе, і як вплине на Рена.
- Ні, не все! - я не могла спокійно з нею розмовляти, стільки проблем через її тупість і всі на мою голову! - Ти хоч розумієш скільки проблем через тебе і твій довгий язик? - здається моїм голосом можна було отруїти цілу гвардію.
- Це не тільки моя вина! - вона істерично взмахнула руками, - Я не винна! Король мав дізнатись правду,- закричала Арія, зриваючись у плач.
- Тільки твоїх істерик не вистачало! Ти тільки і можеш, що плакати та псувати все до чого тебе допускають! Якби не ти, все було б набагато простіше! - я вже перейшла межу, та на могла зупинитись. Як же вона мене дратує. Тупа істерична особа, яка нічого в цьому житті не смислить!
Арія продовжувала плакати, іноді всхлипуючи.
- Завтра ти вийдеш до народу разом зі мною і скажеш те, що потрібно! Сподіваюсь хоча б тут ти нічого не зіпсуєш. - Я подивилась на неї з огидою, - Ти жалюгідна, заспокойся нарешті і піди умийся. Твоя поведінка зовсім недопустима для королеви. Хоча, яка з тебе королева. Завтра ти маєш були в нормі. Зрозуміла?
- Так, - прошепотіла вона заплаканим голосом,- я зрозуміла вас і завтра зроблю все як треба.
- Сподіваюсь на це, - промовила я перед тим як закрити за собою двері.
***
Після розмови Арія відчувала себе змученою і повністю розбитою. Вона відчувала ,що в неї зникло все бажання жити, навіщо якщо вона все тільки псує?
Арія не розуміла чому це відбувається з нею, за що вона це заслужила . Всього чого вона прагнула, це щасливо прожити заміжнє життя, ні про що не думаючи і не хвилюючись. Разом з своїми дітьми і чоловіком. І вона зовсім не очікувала, що все піде не так, ще з її приїзду . Батько ще з дитинства запевняв її ,що вона найкраща і всі будуть її любити і обожнювати. Та принц зовсім не спішив запевнювати її в своїй любові і все було зовсім навпаки, він поставився до неї прохолодно і навіть трохи зле.
Рен зовсім не помічав її краси, манер і вмінь. Зате постійно порівнював з сестрою і на жаль, це порівняння було не в бік Арії. І навіть після одруження краще не стало . Рен постійно був зайнятий і зовсім не приділяв їй увагу , ще й бали було заборонено організовувати.
А те що сталося сьогодні сильно вдарило по ній. Вона завжди вважала, що про все, що сталося в королівстві має знати король і тому навіть не подумала, щоб зробити як сказала Юкі, а все розповіла королю. Арія зовсім не очікувала, що її слова призведуть до таких наслідків.
Повністю добила її розмова з Юкі. Сил вже не було ніяких. Раніше вона навіть не думала, що доведеться скористатися цим.
Арія підійшла до столика в будуарі, висунула потайну шухляду і дістала звідти темний флакон.
Батько вручив його, її перед від'їздом, про всяк випадок, всяке могло статися. Схоже саме зараз прийшов той час щоб скористатися ним.
Вона востаннє поглянула на себе в дзеркало і піднесла до губ флакон з отрутою.