Частина 1
Час зажди летить так швидко, здавалося лиш вчора було весілля, хоч насправді пройшов цілий місяць. Чи змінилося щось за цей час? Майже нічого, тільки з'явилося більше проблем.
Ми вже давно знали, що скарбниця не в кращому стані і в останій час, це стало досить відчутно. Хоч ми і отримали велике придане від Арії, та це не покрило і третину потреб. Ще більше підняти податки ми не могли, щоб не було бунтів, хоча зараз вони подекуди і спалахують, та їх швидко подавляють. Цей рік видався засушливим, частина врожаю вже було втрачено і якщо в найблищі дні не піде дощ, ми зазнаємо катастрофічних збитків. Та більше за засуху мене турбували донесення з кордону, на півночі, в сусідньому королівстві почалася підозріла активність, боюсь, щоб не розгорілася війна. Ми вже давно не воювали, ще з того часу, як захворів король, ми всіма силами намагалися підтримувати мир з сусідами, та боюся, що далі так вже не вийде.
З одного боку, сусіди не почнуть війну, адже з одруженням брата ми отримали підтримку сусіднього королівства і в разі чого, нам прийде на виручку армія Оранти. Та з іншого, всі знають, що король хворий і не здатний воювати. Брат же, брат знає війну лише в теорії. Це чудовий шанс щоб напасти, і я сумніваюсь що вороги ним не скористаються.
Я в задумливості прикусила нігтя, потрібно сказати брату щоб він тримав армію на готові на всяк випадок. І про новий бунт.
-Нат!
-Да, міледі.
-Де Рен?
-В нього тренування з одним із полків. Вас провести міледі?
-Я сама. Новин з Бріону ніяких немає?
-Ні, ще рано, гонець відправився лиш позавчора.
-Добре, якщо будуть негайно сповістити мене.
-Добре міледі, -поклонившись він вийшов. Я ж неспішно піднялася і пішла до брата. Якщо він тренерується з полком не доведеться нікуди їхати.
Недалеко від самого замку і в стороні від побутових приміщень знаходилася казарма, де жила і тренерувалася особиста гвардія короля , яка повністю підкоролялася королівській сім'ї. Зазвичай більша частина цієї гвардії переходила від батька до сина, адже нею не так вже й часто користувалися. Та в нашому випадку все по іншому. Цю гвардію ми зібрали разом з братом. Вона складалася з тих сиріт для яких, я збудувала притулок, брат же навчив їх воєнній справі. Тож ми могли бути впевнені в їх повній вірності і не боятися зрадника, затаївшогося серед старих вояків.
Поруч з казармою була і конюшня, в якій знаходились, як коні воїнів так і брата, він часто влаштовував конні тренерування та змагання це і корисно, і весело. Тут же знаходилася ще одна пристрасть брата -кузня. Він обожнював різноманітну зброю, тому з радістю вчився у коваля і тепер іноді сам виготовляє зброю, а іноді і інші потрібні дрібниці. І не просту зброю а завжди намагаючись, щось придумати нове, в його кімнаті було багато начерків різної придуманої ним зброї.
Я майже вийшла із замку, як мене перестріла Арія:
-Доброго ранку ваша високосте.
-Доброго. Ви щось хотіли?
-Да. Не підскажете де Рен?
З часу тієї її самовпевненої промови хоч і пройшло багато часу, та нічого не змінилося. Брат весь час проводив за справами, а її спроби привернути увагу до себе не давали ніякого ефекту. Принцеса бісилася, вона сподівалася на підтримку короля, та йому стало гірше і він не виходив з своїх покоїв, а так, як Рен був зайнятий, вона маялася від нудьги.
Я добре знала для чого їй зараз потрібен Рен, знову захоче влаштувати бал. Від нудьги вона влаштовувала їх досить часто. Я покищо нічого не говорила брату про це, адже нормально влаштовувати розваги після весілля. Та пройшов вже цілий місяць, тож годі , хай краще знайде чим зайнятися, все життя бали не буде влаштовувати, тим паче це досить сильно б'є по і так невеличкому бюджету. Вона й так зібрала вже цілу купу лизоблюдів, які тільки і чекають наживи, щей плутаються під ногами.
-Я якраз іду до нього. Якщо потрібно можу йому щось передати.
-Не потрібно, я піду з вами. Це особиста розмова.
-Як бажаєте.
І я продовжила свій шлях, сумніваюся, що в брата знайдеться час на "особисту розмову" ,а принцеса не захоче довго знаходитися серед солдафонів. За весь час, що вона тут, вона ніколи не виходила далі королівського саду, а, лише ще раз взяла участь в полюванні перед весіллям. Тож сумніваюсь, що їй сподобається на задньому дворі, це не сад зі зручними доріжками, а в неї ще й туфлі на підборах .
" Бо це нова мода, так ніжки виглядають привабливіше", хоча, як можна їх побачити під сукнею до підлоги? Я сама носила зручні туфлі з плоскою підошвою, щоб було зручно ходити скрізь.
Ну ось, як я і думали, як тільки ми вийшли за межі замку принцеса стала, йти повільніше, і вперед не підеш, бо це не виховано, тож я вимушена втрачати час і йти поруч.
Коли я нарешті помітила брата, пройшло десь хвилин десять, якби я йшла сама, це б зайняло вдвічі менше часу, я ледве подолала хвилю роздратування яка вже була готова мене захлиснути. Брат про щось розмовляв з одним зі старшин, поруч тренувалися солдати, схоже зараз має бути показовий бій, який є ще одним ступенем військової підготовки розробленої братом.
- Рен!
- Юкі, неочікувано тебе тут зустріти в цей час, але я радий що ти прийшла. О, і ви тут принцесо?
- Ваша світлість, мені хотілося би з вами поговорити.
Принцеса злилася через те, що брат не називає її по імені, хоч і намагалася не показувати цього.
-Якщо це не терміново, не могли б ви трішки зачекати, ми майже закінчили.
-Залишився показовий бій? -запитала я.
- Так, не бажаєш приєднатися?
-Із задоволенням.
-А ви принцесо,можливо, зачекаєте мене в замку?
-Ні, я теж хотіла би поглянути.
-Як бажаєте. Та вибачте, присісти ніде.
Ми зійшли з галявини, щоб не заважати гвардійцям і почався бій.
Перша пара, друга, всі вони чудово володіли мечами, спостерігати за ними я відчувала гордість за кожного. Я кинула погляд на Арію, вона відкрито нудьгувала і я не розумію навіщо їй це. Вона могла зачекати на Рена в замку, тим паче їй все це не цікаво. Якоюсь мірою мені навіть було її шкода, вона робила все можливе, щоб сподобатися Рену і можливо якби він був іншим, все б в неї вийшло, та в нього зовсім інша натура. Він пережив значно більше ніж ці тепличні принци і зараз всіма силами намагається стати гідним наступником короля і йому зовсім не до загравань принцеси.
Нарешті, останій бій. Я не очікувала чогось надзвичайного від нього, все мало бути, як завжди, чіткі вивірені рухи. Ні ,так спочатку і було, але враз все змінилося, коли один з юнаків почав програвати, він в мить ніби змінився, рухи його стали різкіші, розмашисті, випад, іще один і... він виграв виконавши неочікуваний фінт. Солдат повернувся до нас і поклонився з хитрою усмішкою.
- Рен, це?
-Я теж не очікував.
-Цікаво де він цього навчився?
-Про, що це ви розмовляєте? - встрягла принцеса.
-Сумніваюся, що вам це буде цікаво, ми розмовляємо про техніку бою, якою скористався цей солдат. -відповів брат.
-А Юкі виходить цікаво і вона на цьому знається?
- Так, вона знає.
-Сумніваюся, скоріше вона лише намагається привернути вашу увагу.
-Їй не потрібно привертати увагу до себе. Це зараз робите саме ви. А Юкі чудово розбирається у всьому і добре володіє зброєю, якщо не вірите можемо продемонструвати, - з усмішкою промовив брат.
-Хотілося б побачити.
-Рен, не потрібно, -я спробувала зупинити брата.
-Ні Юкі, потрібно, адже ніхто не має права сумніватися в моїй сестрі -і Рен подав мені меч.
Ну, я спробувала його зупинити, відчуваю потім через це будуть проблеми. Ну хоч розімнуся. Один рух і сукня стала зручною для бою.
Я вже давно ношу тільки такий фасон. Ну, що ж вперед. Ми схрестили з братом мечі. Удар, іще один мене захопив раж бою і я не помічала нічого. Яке ж це задоволення, знову потренуватися з братом, відчути азарт який розноситься по венах.
Бій закінчився не скоро, але моєю поразкою. Це було очікувано, я давно не тренувалася, а брат із кожним днем все більше удосконалює свою майстерність.
Коли ми закінчили принцеси не було поруч , і всі аплодували нам.
-Принцесо, ви приємно здивували нас. Це було просто неймовірно. Не прийміть за наглість, та чи не могли б і ви іноді приходити до нас потренуватися.
-Ви іще багато чого не знаєте про Юкі, -з усмішкою сказав брат.
-Із задоволенням прийму ваше запрошення. А зараз вибачте нам пора. Рен!
-Іду. На сьогодні всі вільні. Продовжимо завтра, -сказав Рен і ми не поспішаючи направилися до замку.
-Рен , ти вчинтв необдумано.
-Знаю, але я не міг втриматися. Не розумію, чому вона до тебе придирається.
-Все просто, вона ревнує. Їй мало твоєї уваги.
-Та куди іще більше уваги?Вона постійно мене переслідує і щебече про щось, аж голова болить. І якби про щось розумне говорила, а то про бали та наряди. От ти, ти ніколи не питаєш чи личить тобі сукня.
-Думаю це було б дивно. Але це я, а то вона. Арія намагається сподобатися тобі, всіма методами які вона знає. Це не її вина.
-Вона сподобалася б мені, якби хоч трішки мала твого розуму, тоді було б значно краще.
-Ну з цим вже нічого не зробиш, хоча, якщо хочеш я підберу їй хороших вчителів. Все ж таки вона пробуде королевою декілька років, не хотілося б щоб вона зганьбила нашу країну.
-Це було б чудово. Швидше прийшов би час, коли від неї можна буде позбутися.
-Не поспішай, ще не скоро. Ти покищо не король і не забувай, вона має народити тобі сина.
-Не нагадуй вона...
-О ні, я не хочу знати ці подробиці вашого життя. Потерпи ще місяць, для порядності, а там і коханку можна завести. Ти ж знаєш які неофіційні правила в світі : король навідується до королеви лиш для зачаття нащадка, а реша часу належить фаворитці , як би це сумно не звучало.
-Не переживай, тебе це не чекає. Я не збираюся віддавати тебе якомусь королівському слизняку.
Я аж засміялася від того,який вираз огиди з'явився на обличчі у брата.
-Ну все, досить про розваги, я до тебе в справі йшла.
-Тобто мої проблеми це розваги? - брат зробив ображений вигляд, але в очах були смішинки.
-Рен!
-Ну добре, добре я слухаю.
-Прийшло донесення з провінції Рене, там знову бунт, уже в третє і цього разу в його основі стоїть намісник.
-От зрадник, придушив би його голими руками, - зло промовив брат, від жартівника не залишилося й сліду, переді мною стояв майбутній король.
-Підбери когось з армії і відправ туди, ти в цьому краще розбираєшся.
-Ні, я поїду сам. Якщо в цьому замішаний намісник, це потребує мого особистого втручання.
-Як знаєш. Головне будь обережний. Коли вирушаєш?
-Сьогодні ж, як тільки зберу людей. Поговориш з батьком?
-Добре зараз і піду. Всі необхідні документи в мене на столі.
-Дякую, - Рен поцілував мене у щоку і помчався до кабінету. Я ж зітхнула і повернула в напрямку покоїв короля.
До короля я заходила не часто, лиш по великій потребі. А після весілля і зовсім не заходила.
В кімнаті пахло ліками, кедром і розмарином, король лежав в ліжку, а слуга біля нього читав в голос книгу.
-Ваша Світлість можна?
-А ,Юкі це ти, заходь. Давно ти мене не навідувала.
-Вибачте було багато справ і...
-Залиш, я і так це знаю. Сідай, в якій справі ти прийшла?
-Рен сьогодні вирушає в одну з провінцій, щоб придушити бунт і попросив мене це передати.
-А сам не зайшов, - гірко промовив король.
-Він теж дуже зайнятий.
-Знаю, знаю. Ти думаєш, я не помічаю, та я все бачу він ніколи не заходить просто так, тільки в справах і його прохолодне ставлення до мене. Я розумію, в цьому є і моя вина, я сподівався, що Ірен замінить йому мати, - я непомітно стиснула долоні в кулаки, - та не вийшло. Тому і намагався підібрати йому найкращу наречену, та схоже це його теж не радує. Юкі, я прошу тебе потурбуйся про Рена, ти це зможеш, він слухає тільки тебе, і Арії теж допоможи, вона буде непоганою королевою і сподіваюся принесе Рену багато дітей. Обіцяй Юкі, що допоможеш.
-Я зроблю все, що в моїх силах, а зараз я з вашого дозволу піду, - тільки я хотіла піти, як король схопив мою долоню.
-І Юкі вибач мене за все, - промовив він заглядаючи мені в очі.
-Вам нема за що вибачатися.
-Ні , є. Вибач.
-Добре , я пробачаю вам, -я брехала зі спокійним обличям, брехала, бо я ніколи не вибачу його, через те ,що він зрадив нас з братом.
-Тепер я можу бути спокійним, іди.
- Допобачення Ваша Світлість.
Поведінка короля видалася мені дивною, ці всі його слова, вибачення і його погляд, який він кинув на мене перед тим, як я вийшла.
Якби я тоді знала, що та розмова з королем була останньою і ми більше з ним не побачимося, чи змінилося б щось, чи пробачила б я йому по справжньому? Та я не знала цього, тож вийшовши з покоїв короля одразу ж забула про ту розмову, та поспішила до виходу із замку, брат мав би вже бути готовий.
Так воно і було ,перед замком був зібраний один з полків армії, а Рен роздавав вказівки.
-Рен, -покликала я його.
-Юкі, ти все?
- Так ти, як бачу, теж. Швидко. З Арією сподіваюся поговорив.
-Поговорив, вона влаштувала істерику на тему, що принцу це не по чину, і що я не можу її так швидко покинути, та я не слухав, одразу ж пішов.
-Ти не надто квапишся? Може краще завтра зранку виїдете?
-Ні , раніше поїдемо, раніше вернемося. Краще побажай мені успіху.
-Навіщо, я й так знаю, що ти переможеш.
Брат стиснув мене в обіймах.
-Бережи себе.
-Ти теж.
Я стояла перед замком доки полк з братом не зник з поля зору. На душі було погано, хоч це не перша його така поїздка, та чомусь цього разу було неспокійно.