Частина 3
-Ні Ваша Світлість, не робіть цього,-Мішель вибила з рук Арії флакон з отрутою.
-Мішель, що ти тут робиш?- здивовано тремтячим голосом запитала Арія.
-Ви, від того часу, як прийшли від короля були сама не своя. А після того ,як від вас вилетіла та гарпія Юкі , я не змогла більше терпіти і вирішила вас перевірити. І бачу я зайшла вчасно.
Арія не відповіла на це нічого. Її руки трусилися, а в очах ще були непролиті сльози.
-Навіщо ви хотіли це зробити? Я ніколи не могла подумати що ви вирішетесь на це. І через що? Через цю змію? Я права? - в її голосі змішались лють, страх і відчай. Вибуховий коктейль який готовий був виплеснутись будь-якої миті.
Арія продовжувала мовчати.
-Вона зовсім цього не варта, вона і вашого нігтя не гідна . Все що вона може це дерти носа до гора і вдавати з себе дуже розумну. От чому її досі ніхто заміж не кличе? Бо все що вона вміє це заритися в книги. В неї ні манер, ні краси вона вся пожовтіла від книг. А що вона носить? Безформний темний балахон, здається вона зовсім не знає,що існує мода,- з кожним словом Мішель розпалялась все більше.
Принцеса усміхнулася цим словам. А Мішель продовжила:
-Вона зла на вас , бо вона вам заздрить. Порівняно з вами вона сіра мишка. Ви одружені з прекрасним юнаком , маєте чудові манери і гарний смак. А сьогодні щей стали королевою. І ви маєте поводитися як королева, високо тримати голову і не схиляти її перед всякими . Вона лиш принцеса а ви королева. Тепер ви маєте велику владу і можете з легкістю знищити її.
Мішель продовжувала нашіптувати на вухо Арії і в неї все більше загоралися очі , а на лиці з'явилася злісна усмішка. Відтепер все зміниться ,більше не буде як колись. Сьогодні з'явилася нова Арія - королева Арія.
***
Після того ,як я вилетіла з кімнати Арії то трохи остигла і заспокоїлася. І зрозуміла що вона була надто жорстка з Арією , але вибачатися зовсім не збиралася, принцеса має зрозуміти , що за свої вчинки потрібно відповідати.
Довго думати про це не було коли потрібно було скласти промову і перевірити чи готова армія виступати, але перш за все передати Лайору наказ. І я збираюся зробити це негайно довірити цю справу комусь я не могла. Занадто важливою вона була, без наказу завіреного печаткою короля, армія не могла виступити за межі казарм і поля для тренувань, це вважалося би бунтом.
Тому я мала зараз сама відправитися конем , карета була б надто повільна і привернула би багато уваги ,а мені це не потрібно. Та спочатку потрібно було накинути плащ щоб мене ніхто не міг впізнати добре що сукня була непримітна тож не доведеться переодягатися. А потім я вийду через таємний хід до конюшні.
Мені іноді здавалося що весь замок складається з таких ходів . Їх було безліч ми, напевно, не знайшли і половини. Наш замок ховав безліч таємниць та навіть звичайні галереї і проходи в замку утворювали цілий лабіринт в якому якщо добре не знаєш ходів можна легко заблукати , таке ставалося раніше тому король видав наказ щоб послів завжди супроводжував один з наших слуг.
Швидко накинувши плащ я прошмигнула ходом до конюшні і підійшла до одного з королівських коней, добре що в цей час вони в стайні і поруч немає конюха. Після того випадку з моїм конем я більше не заводила власного коня. Я не мала на це права доки не мала повної влади, доки не можу захистити те що мені дорого, доки не стану повноправною королевою.
Тому я запрягла одного з коней і сіла в сідло. Їздила я добре адже ми часто здійснювали конні прогулянки з братом. І плюс вміння їздити верхом входило до програми навчання принцес. Хоча жіноче сідло порівняно з чоловічим було жахливо незручним ще й через нього не можливо було швидко їхати .
Через те я зараз сказала в чоловічому сідлі, мені було не до етикету, добре що нові сукні дозволяють це. Я проїжала вимощеними вуличками міста,звивистими стежками пригорода все більше підгоняючи коня, поли плаща розвивалися на вітрі, а капюшон все намагався злетіти з голови через це доводилося щоразу натягувати його сильніше.
Через деякий час я нарешті почула іржання коней і гул голосів що означало, що я вже зовсім близько.
Коли я під'їхала до тренувального поля то побачила що воно повністю було заповнене людьми і кіньми. Солдати не стояли на місці вони запрягали коней, переносили тюки з провізією, здавалося що мене зовсім не помітили. Та це було не так, як тільки я під'їхала іще трохи ближче мене перепинили двоє солдат.
-Стій, далі їхати заборонено-сказав сурово один із солдатів. Інший схопив повід не даючи мені скерувати коня вперед.
-Я це знаю та в мене послання до вашого головнокомандувача, - твердо промовила так і не знімаючи накидки.
-Якщо це щось серйозне давай нам ми передали, а якщо ні то їдь звідси.
-Це термінове послання від королеви і я маю передати його з рук в руки.
Солдати переглянулися між собою і кивнули мені.
-Іди за нами.
Я зіскочила з коня і прослідувала за одним із них, інший підхопивши поводи повів кудись коня, та я про це вже не думала, все одно потім приведуть. Ми швидко ішли вперед, солдат не повертався поглянути чи я не відстала, це мені був потрібний капітан тож я маю зробити все щоб не загубити провідника серед цієї кучі солдат. Так як хлопець йшов швидко іноді мені доводилося навіть підбігати щоб не втратити його з виду. Напевно якби не мої тренування я би давно і безнадійно відстала б.
Нарешті я побачила попереду невелику групу людей що розмовляли між собою ,серед них і був той хто мені потрібен. Мій провідник прошепотів щось солдату що стояв перед нами і жестом пропустив мене вперед. Як тільки я виступила вперед розмова враз змовкла і всі погляди зосередилися на мені. Та я сміливо підійшла і сказала:
-Майор Оденус у мене послання від королеви!
-Королеви?-Оденус здивовано поглянув на мене і стягнула капюшон. Майор подавився повітрям і прошепотів,-принцесо. Та його почули, всі почали розглядати мене ще з більшою цікавість. Всі чули плітки про мене та вживу не бачили. Це помітив і Оденус. Тому взявши мене під лікоть відвів подалі від групи.
-Що ви тут робите принцесою?Це небезпечно! Ви приїхали сюди самі без охорони, ви розумієте до чого це могло призвести?
-Я все чудово розумію та я мала передати вам це прямо в руки нікому іншому я не могла довірити це,- і простягнула свиток Оденусу.
Він обережно взяв його, іще раз поглянув на мене і розгорнувши почав швидко читати його. З кожним новим рядком його обличчя ставало все більш здивованим, а коли побачив печатку що затверджували наказ лиш запитав:
-Як?
-Не важливо як. Саме головне що це було потрібно , я не хотіла щоб захисники своїх земель виступили як бунтівники перед законом.
Майор нічого не відповів на це лиш міцно пожав мою руку . Цей його жест говорив виразніше сотні слів. Оденус змотав свиток і заховав в один з нагрудних карманів.
-Я би хотів щоб ви сказали пару слів солдатам. Король завжди так робить перед початком воєнної кампанії.
-Я не король.
-Ні але ви наша королева хоч поки що без корони та своїм духом ви вже стали королевою. І я хотів щоб ви надихнули ним і своїх воїнів.
-Добре.
Помосту ту не було тому я викарабкалася з допомогою Оденусу на одну з бочок. Було страшно, я абсолютно не знала що мені говорити, я не була готова до цього . Але потрібно, Оденус сказав правду так робили всі королі та Рена на жаль тут не було і коли він з'явиться не відомо . А коли появиться то тоПомосту ту не було тому я викарабкалася з допомогою Оденусу на одну з бочок. Було страшно, я абсолютно не знала що мені говорити, я не була готова до цього . Але потрібно, Оденус сказав правду так робили всі королі та Рена на жаль тут не було і коли він з'явиться не відомо . А коли з'явиться то точно не тут, а вже на полі бою, та до цього мені потрібно було якось надихнути солдат, не дати пасти духом. Та як? Я не знала, був би тут брат він би точно знайшов потрібні слова та його тут нема. Тож мені потрібно зібратися і знову стати опорою і підтримкою брата. Королева повинна вміти все, отже і я зможу головне правильно розпочати.
- Воїни! Ця традиція дуже давня-перед початком війни король надихає військо своєю промовою. Та на жаль зараз ваш король далеко, та мені не хотілося б її порушувати. Хоча я не король, та хочу сказати вам пару слів,-дихання перехопило від хвилювання та я продовжила,- Я хотіла б сказати ,що ця війна на яку ви йдете вона не просто за це королівство, вона за ваших рідних і близьких. Насамперед ви боретесь за свою сім'ю, дітей, батьків, дружин, за свою Батьківщину. Своїми діями ви не дасте ворогу знищити все те , що ви маєте і про що піклуєтесь. І я вам дуже всім вдячна за те , що ви не зважаючи на ситуацію яка склалася зібралися всі тут, це показує вашу відданність нам і віру в нас. І ми постараємося не розчарувати вас. Ми зробимо все можливе щоб ваші родини і сім'ї були в безпеці доки ви воюватиме за них. Вони будуть забезпечені всім необхідним. Адже саме в цьому полягає обов'язок королеве- забезпечення добробуту народу в той час, коли король із нашими вірними захисниками воює. Нехай я поки що не королева та я вам це обіцяю. Знаю моя промова абсолютно не схожа на ту яку мав би сказати король, та це саме те що хотіло сказати моє серце,- промовивши це все я змовкла і схвильовано поглянула на військо. Всі мовчали, схоже я провалилася як оратор, та вмить.... поле взірвали аплодисменти і крики.
Стукіт власного серця не давав почути що викрикували воїни, та видно по їх обличчю це було щось добре, а коли я нарешті трохи заспокоїлась і почула , то просто не повірила в це:
-Слава королеві!!!
-Хай живе королева!!!
- Віват королеві і королю!!!
Це було так несподівано і не звично для мене , що я з подивом поглянула на Оденуса.
-Ви це заслужили,жодна з королев до вас ніколи не забажала вийти навіть до простого люду , не то що до війська в казарму. А ви приїхали сюди самостійно , ще й без охорони. До того ж жоден виступ попередніх королів не надихнув армію як ваш,-відповів майор на мій погляд.
-Я говорила від чистого серця.
-Саме через це ваша промова зачіпила серця всіх воїнів і моє також. Та зараз вам потрібно їхати, вже темніє і їхати стане небезпечно. Я відправлю з вами пару воїнів.
-Це зайве майор, я не вперше виїжаю з замку,-до мене підвели коня і я заскочила в сідло,- та я вдячна вам за турботу і бажаю удачі.
Я легенько посміхнулася Оденусу і пришпорила коня попереду іще безліч справ.
***
В замок я прибула коли сонце схилялося до Заходу , в дверях на мене очікував мажордом.
-Щось сталося Джефрі?
-Ні Ваша Світлість все впорядку. Я просто хотів повідомити про виконану роботу.
-Про це ти міг сказати і в моєму кабінеті , а не чекати на мене біля дверей.
-Я вас шукав, і не знайшов ні в кабінеті ні будь де в замку тож логічно було подумати що ви кудись поїхали і коли приїдете то війдете через цей прохід.
-У вас чудово розвите логічне мислення Джефрі, та в мене воно також не погане як і пам'ять , та я чомусь не пам'ятаю щоб колись раніше ви очікували мене біля дверей і не одну годину щоб просто повідомити про виконану роботу. Тож краще скажіть що ви насправді хотіли мені повідомити.
-Добре, я скажу. До поминальної вечері все готово, всі запрошення надіслані і,-я вже хотіла перебити мажордорма, та він швидко промовив,-ваш батько в салатовій залі не бажаєте попрощатися з ним завтра на це не буде часу?
Я хотіла відразу відмовитися, мені зовсім не хотілося бачити короля ,та я помітила погляд Джефрі і лиш кивнула головою.
-Прошу за мною.
Коли ми зайшли в залу, вона виглядала... траурною, скрізь вінки і букети синіх ірисів,як знак смерті, в повітрі витає аромат благовоній а троє жреців зачитують молитви над гробом.
-Залиште нас . - тихо, але власно наказала я.
-Як накажете Ваша Світлість,-промовив Джефрі і вийшов, за ним вийшли жреців і двері в залу зачинилися.
Я зробила глибокий вдих і підійшла до гробу, король в ньому виглядав таким ... маленьким. Хвороба і його розпусний спосіб життя зробили його таким, зараз він був нищий навіть за мене. Я могла вийти прямо зараз і ніхто б мені нічого не сказав, та я мала що сказати.
-Ну привіт, батьку. Ти цього не знаєш та ми з братом пообіцяли ніколи більше не називати тебе так , а тільки королем, та зараз ти вже не король. Король Рен ,а ти труп отже я і буду тебе так називати - містер труп. Я не очікувала , що колись тобі все вискажу та як бачиш мені випала така нагода. Чому б нею не скористатися? Знаєш , а колись ми тебе з Реном навіть любили, трохи, на рівні з нянею як не як ти нам родич. Та любов , особисто моя пропала коли ти привів в наш дім Ірен. От тоді я почала тебе ненавидіти, адже маму я любила, хоч і не бачила її ніколи. Вона дала нам з братом життя , дала шанс завжди бути разом. Казали ти теж її любив та це брехня, якби любив то не привів так швидко після її смерті нову дружину. Ірен я зненавиділа іще тоді коли вперше побачила її. Я тоді іще була малою та вже відчувала що вона принесе нам багато неприємностей. І не прогадала вона намагалася розлучитися нас з братом, а потім навіть посміла замахнутися на його життя. А ти, ти це знав і пробачив її,-я зірвалася на крик і змовкла намагаючись хоч трохи заспокоїтися не потрібно щоб мене хтось почув за дверима .
Більш-менш заспокоївшись я продовжила:
- І я знаю чому ти її це пробачив хоч всі докази були проти неї, знаю. Ти хотів іще одного сина,Рена тобі було недостатньо, на випадок якщо щось станеться потрібен був і ще один принц і через це ти закрив очі. Ти хоч приедставляв як це вдарило по братові,ти повністю втратив його довіру і брат зненавидів тебе. Та ти цього не помітив ти продовжив розважатися і навіть не з Ірен а з своїми повіями, а на нас взвалив всю тяжкість правління королівством. Знаєш ми навіть трохи вдячні за це , адже ми навчилися правити і ти нам дав повну волю в усьому. І коли ми вже повірили що ти більше ні на що не здатен ти знову втрутився в наше життя і одружився Рена із цією змією Арією. Ти віддав їй, мою корону. Ти все життя створював нам проблеми і навіть зараз своєю смертю створив іще одну. Ну скажи чому ти не міг померти на полі бою як король , тоді б Рен був би тут а не невідомо де. Як же я тебе ненавиджу, я ненавиджу тебе!!!!-я більше не стримувалася і кричала на всю, та цього було мало. В мені кипіла ненависть, злість , образа і я виміщала її розбиваючи вази з ірисам, розкидаючи вінки і руйнуючи всю залу. Якби в мене було достатньо сили я би і труну перевернула . Коли сил вже не лишилося я осіла на полі і почалКоли сил вже не лишилося я осіла на підлозі і почала плакати продовжуючи так виміщати емоції.Коли сліз вже не залишилося і я лиш продовжувала всхлипувати за вікном уже було темно, а так як свічки не були засвічені то в залі також було темно. Тіло заніміло від довгого перебування в одній позі і я з важкістю піднялася на ноги.
Хоча тут і не було дзеркала та я уявляла як я зараз виглядаю: лице опухше від сліз, очі червоні від тертя, а зачіска представляла собою жалюгідне явище, добре що хоть сукня темна і на ній не видно плям ,лиш злегка пом'ялася. Я підняла руку щоб витягнути шпильки із зачіски і привести її в більш - менший порядок, та руку прострілила біль. Я поглянула на неї- схоже коли я розбила вазу то поранилася осколком від неї. Раніше я не помічала болю через емоції, та зараз коли їх не залишилося рука відчутно боліла. Байдуже, потім перев'яжу, зараз потрібно закінчити із зачіскою. Такою мене немає ніхто бачити.
Якщо на весь цей шум іще ніхто не прийшов то Джефрі відіслав слуг, та хто знає я могла зустріти когось по дорозі, хоч це і не бажано.
***
Коли я привела себе у відносний порядок і відкрила двері в залі поруч нікого не було. Отже мої думки щодо слуг були вірні. Та коли я пройшла пару метрів то побачила Джефрі.
-Приберіться,-сказала я голосом, сиплим від криків і плачу і продовжила іти вперед.
Було вже пізно в коридорах горіли кандилябри і було пустинно як і в мене на душі. Після того як я виплеснула всі емоції я відчувала тільки пустоту і холод що огортав мене із середини. Зараз я б мала думати про проблеми , справи, та про будь що ,але в голові теж було пусто.
Я не помітила як пройшла по коридорам ,як дійшла до своєї кімнати, тихо відчинивши двері і зайшла. На мене одразу накинулася Шері щось розпитуючи і схвильовано промовляючи. Та я її не чула мені здавалося наче мене оглушило і я опинилася у вакуумі. Все здавалося таким далеким і незначним, а я відчувала себе порожньою і якоюсь самотньою, такого раніше іще не було.
Отямилася я уже сидячи у ванній заповненій гарячою водою . Пахло лавандою, рованою і іще чимось таким заспокійливим. Поруч сиділа Шері , вона мовчала ніби очікуючи що я щось скажу. А я, я не хотіла нічого говорити не зараз, не сьогодні, та й сумніваюся , що взагалі колись комусь розкажу. Так ми сиділи довго , вода вже починала остигати, та мені не хотілося вилазити з ванни, але потрібно. Я не можу заховатися в своїх емоціях на довго, не маю права і сьогоднішні події не привід для подібної поведінки. Тож пора брати себе в руки і прийматися за справи. Королева я, чи ні.
Точно!! Я ж мала написати промову для Арії на завтра та й продумати що я маю говорити імпровізація як сьогодні для завтра не піде.
-Шері , підготуй для мене одяг і щось перекусити в мене попереду іще безліч справ,-рішуче промовила я виходячи із ванни кутаючись в теплий халат.
-Як накажете Ваша Світлість,-поклонившись сказала Шері і з усмішкою добавила,-я рада що ви знову стали собою.
Вже через півгодини я бадьоро жувала бутерброд з курячим паштетом паралельно придумуючи промову для принцеси. Промова мала вийти в міру скорбна і в міру патетичина, що б народ повірив в те що ми скорбимо по попередньому королю, та його смерть не кінець адже в нас є молодий хоробрий король який не дасть королівству занепасти. Тож придумати її було не так уже і легко, приходилося десятки раз перечитувати промову щоб вона співпадала із моєю але не була повністю з нею схожа. Схоже на мене очікувала ще одна безсонна ніч.