Клятва на крові

«Стерті спогади — не знищенні. Вони лише сплять, чекаючи свого часу»
———————————————————————
*Бібліотека Хогвартсу *

Тиша. Лампи кидають жовтувате світло. Герміона сидить у кріслі схилившись над книгою, але її очі раз у разі зупиняються на одній і тій самій сторінці.

Думки Герміони:

«Чому я знову відчуваю цю пустош в середині...? Наче в моєму житті є щось важливе, але хтось вирвав його з моєї памʼяті...»

Герміона лише схопилась руками за голову запустивши свої тонкі худі пальці собі у волосся, намагаючись заспокоїти себе.

Раптом чутно кроки. З-за стелажа виходить Драко. Він дивиться на Герміону, його погляд холодний, але в очах миготить щось інше.

- Ну звісно, Грейнджер знову ховається серед книжок. Ти, мабуть, і на побачення підеш з енциклопедією. З насмішкою говорить Драко.

Герміона роздратовано встала з крісла тримаючи книгу в руках та пішла до полиці щоб покласти її на своє місце.

- Заткнись, Малфой. Деяким людям, знаєш, цікаво розвивати свій мозок.

Драко стояв позаду неї і коли вона клала книгу на полицю Драко хотів її відібрати, але випадково доторкнувся до її руки.

Герміона здригається і раптом у неї в голові чується дитячій сміх, а в очах ввижається біляве волосся...але в мить все що вона бачила як уривки розвіялось як попіл на вітрові.

- Що...що ти задумав?. Збентежено сказала дівчина та подивилась на нього з непорозумінням в очах.

- Можливо, я не намагаюсь щось зробити і намагаюсь не переслідувати тебе...а переслідувати свої спогади.... Майже про себе відповів Драко різко прибираючи свою руку від її руки, та виходить з бібліотеки, а Герміона залишилась так і стояти там з прискореним серцебиттям.

*Великий зал. Вечір*

Учні шумлять, хтось сміється, а хтось уже доїдає десерти. За довгим столом Грифіндору сидить Гаррі, Рон та Герміона.

- Знаєш, Гермі, якби ти витрачала стільки часу на їжу, стільки на книжки, то була у сто разів щасливішою. Говорив Рон жадібно поїдаючи шматок пирога.

- І в сто раз дурнішою. З докором, але з усмішкою відповіла вона.

- Вона має рацію, Роне. Якби ми не мали Герміону, ми б, мабуть, провалили всі іспити. Посміхаючись втрутився Гаррі у розмову.

- Зате ми б залишилися ситі. Відповів Рон запихаючи до рота курину ніжку.

Гаррі сміється. Герміона злегка посміхається, але її погляд ненадовго зупиняється десь позаду Рона. Там сидить Драко, і він пильно дивиться на неї. Спалах перед очима — озеро, камінці в руках, кров на долоні. Герміону за ону мить покрило мільйони мурах по тілу, друзі помітили що дівчина була чимось налякана.

- Гермі все добре?. Запитав Гаррі помітивши що з дівчина чимось в одну мить стала налякана.

- Так, так..просто задумалась про завтрашній урок з зіллєваріння. Відповіла Герміона швидко відводячи погляд.

- Ох, знову цей Снейп. Може хтось випадково розіллє на нього казан?. Сказав Рон із стогоном.

- Або вибухне котел поруч із Малфоєм. Іронічно сказав Гаррі.

- Не жартуй так, Гаррі. Тихіше ніж зазвичай з ледь помітною напругою сказала дівчина.

Хлопці дивились на неї здивовано, але Герміона знову вдягає на обличчя спокій і ховає думки про погляд Малфоя, який не дає їй спокою.

*Загальна кімната Грифіндору*

Вечір. У каміні весело потріскують дрова, золотаве світло кидає тіні на стіни. Кілька учнів сидить біля вікон, переглядаючи підручники. Біля каміна Гаррі й Рон схилилися над шаховою дошкою. Герміона поруч, з кригою на колінах. Вона вже десять хвилин не перегортала жодної сторінки.

- І мат! Знову! Гаррі, тобі краще більше тренуватися, а то скоро навіть першокурсники переграють тебе. Говорив Рон радісно рухаючи останню фігурку на шаховій дошці.

- Це вже пʼятий раз за вечір. Я починаю підозрювати, що ти таємно підсовуєш фігуркам шоколадних жаб, щоб вони тебе слухали. Зітхає Гаррі ховаючи усмішку.

Рон сміється, але помічає, що Герміона дивиться не на них, а у вогонь. Вона виглядає замисленою.

- Гермі, ти сьогодні якась...не така як завжди. Що сталося?. Обережно запитав у неї Рон.

- Так, ти цілий вечір мовчиш. Це через Малфоя? Він знову тебе дістає? . Запитав Гаррі нахиляючись ближче до неї.

- Нічого серйозного. Він...просто як завжди. Приклеївся зі своїми дурними образами. Зробивши паузу, відповіла вона намагаючись звучати байдуже.

- Я б йому показав! Якби не Снейп, я б...

З обуренням відповів Рон.

- Рон, ти б отримав два відрахування й місяць у бібліотеці разом із Герміоною. Перебиваючи його сказав Гаррі усміхаючись.

Рон фиркає, але знову дивиться на Герміону. Вона все ще задумлива.

- Але все ж...Ти виглядаєш так, наче тебе турбує щось більше, ніж просто Малфой. Тихо з турботою говорить Рон.

Герміона стискає книгу в руках, дивиться на вогонь. Її голос тремтить ледве помітно.

- Просто...іноді мені здається, що я забула щось важливе. Дуже важливе. І це не дає мені спокою.

Настає коротка тиша. Гаррі з Роном переглядаються, не розуміючи, що вана мала на увазі.

- Може, тобі просто треба відпочити? У тебе занадто багато думок у голові. Мʼяко говорить Гаррі.

- Так, Гермі, навіть твій мозок заслуговує на канікули. Усміхається Рон намагаючись пожартувати.

Герміона ледь усміхається, але в її очах залишаються тіні. Вона закриває книгу.

- Уже пізно. Я піду спати. Не засуджуйтесь довго. Добраніч. Сказала Герміона.

- Добраніч!. Відповіли одночасно Гаррі з Роном.

Герміона піднімається сходами й зникає за дверима до дівочої спальні. У кімнаті настає тиша, лише тріск каміну. Гаррі й Рон повертаються до шахів, їхні голоси звучать приглушено. Але через кілька хвилин двері знову тихо відчиняються — Герміона виходить назад. Вона не може заснути.

Вона сідає у крісло біля каміну, схрестивши руки на грудях. Вогонь відбивається в її очах, і думки стають голоснішими.

"Чому я відчуваю, ніби в моєму житті є порожнє місце? Наче спогад, якого не вистачає. Це безглуздо... я повинна все пам'ятати. Але щоразу, коли Малфой дивиться на мене так... у грудях щось стискається. Наче ми... Ні. Це неможливо. Я не могла нічого забути. Правда?.."

Вона вдихає глибше, намагається зібратися. Книжка лишається на столі закритою. Герміона вдивляється у вогонь, і на її обличчі змішується рішучість і тривога.

*Вітальня Слізеріну*

Підземелля. Кам'яні стіни виблискують від відблисків зеленкуватого світла, що йде від факелів. Вітальня Слизерина простора, але темна: високі крісла з чорної шкіри, важкі штори, холод, який пробирає до кісток. За вікнами — глибини Чорного озера, крізь товщу води миготять тіні великих риб і водоростей. Атмосфера гнітюча й водночас велична.

Драко сидить у кріслі ближче до каміну. Його погляд упертий у вогонь, але очі не відображають тепла — лише відчуженість. Біля нього Кребб і Гойл кидають кубики у настільну гру, але він майже не реагує.

- Драко, ти вже тиждень ходиш як привид! Що з тобою?. З обуренням нахиляється до нього Пенсі.

- Нічого. Відповів холодно Драко не відводячи погляду від вогню.

- Ти ж знаєш, що можеш довіряти мені. Зітхає вона намагаючись привернути його увагу.

Драко нарешті переводить на неї погляд. В його очах — крижаний блиск, у якому читається роздратування.

- Ти нічого не розумієш, Пенсі. І краще не намагайся. Різко сказав він.

Дівчина ображено відвертається, але лишається поруч, сподіваючись, що він все ж заговорить. Кребб і Гойл переглядаються, але врешті знову починають свою гру, намагаючись не втручатися.

Драко повертає погляд у вогонь. Його обличчя на мить м'якшає, голос стає тихим, майже невпізнанним:

- Чому саме вона?...Пошепки говорить він сам до себе.

Він заплющує очі, на обличчі відбивається внутрішня боротьба. Йому здається, що перед очима спалахує обличчя Герміони: зосереджений погляд, смілива усмішка. Він різко відкриває очі, стискає кулаки так, що кісточки біліють.

"Грейнджер... проклята заучка. Мені б ненавидіти тебе. Це єдине, що правильно. Це єдине, що очікують усі. І все ж... щоразу, коли я дивлюся на тебе, світ навколо ніби тріскає. Наче я бачу щось, що мав би давно забути."

Він різко піднімається з крісла, його мантія розвівається за спиною.

- Ти куди?. Здивовано запитав Кребб.

- Не твоя справа. Різко відповів Драко.

Він швидко виходить із вітальні, залишаючи друзів у подиві.