Судмедэксперт. Всё в тайнах.

Ледь добравшись додому, чоловік безсилий упав на ліжко і в ту ж хвилину відключився. Думаєте, були сни? Ні, їх зовсім не було. Сни — це те, що вигадує наш мозок, або спогади з глибокого минулого. Але, на жаль, мозок Олексія рідко зберігав якісь деталі, його пам'ять розривалася на обривки. Саме тому він заснув, нічого не бачачи.

І все ж — тиша не принесла спокою. У цій порожнечі він чітко чув віддалений голос. Знайомий до болю. Він був ніжний, але дзвенів так пронизливо, наче в грудях натягли тонку струну. Ніби серед безмовного поля, де ночами співають цвіркуни, ти раптом уловлюєш кришталевий дзвін маленького дзвіночка десь удалині.

Олексій намагався схопити спогад, витягти з глибини душі ім'я, обличчя, момент — і не зміг. Чим сильніше він тягнувся, тим швидше голос віддалявся, розчиняючись у темряві. І лише одне почуття не відпускало його до світанку: це був голос, який не мав права повертатися.

Прокинувшись вранці, чоловік відчував легкий ниючий біль у голові — відголосок вчорашніх подій. Пам'ять швидко стиралася, наче хтось виривав сторінки з його життя: він майже не пам'ятав, яку справу вів на роботі напередодні. Але це було для нього звично. Він часто забував дрібні деталі: не раз залишав увімкнений чайник, виходив з дому з працюючим праскою, а потім повертався в страху.

Збираючись і сідаючи в машину, Олексій думав лише про те, як стрімко течуть його дні. Один схожий на інший, наче вода крізь пальці. І все частіше його відвідувала думка: як же порожньо і нудно жити одному в величезній квартирі, де навіть ехо здається чужим голосом.
Дзвінок телефону вирвав його з роздумів про свою безглузду і сіру життя. На екрані з'явилося ім'я того самого людини, після якої день майже ніколи не складався.
Він ліниво підняв трубку і майже сонним голосом відповів:
— Так, міс Уайт, я вас слухаю...

— Олексій, — її голос був різким, без зайвих привітань. — У нас нове тіло. Ситуація... дивна. Хочу, щоб ви були тут негайно.

Він машинально потер скроню — тупий біль у голові знову дав про себе знати.
— Міс Уайт, ви ж знаєте, ранок лише почався. Може, хоч чашку кави...

— Каву вип'єте по дорозі. — Вона перервала його, і зв'язок обірвався разом із її останніми словами, залишивши короткі гудки, схожі на пульс тривоги.

Олексій втомлено поклав телефон на сидіння поруч. День знову обіцяв бути нелегким.

На місці, де все і почалося.

Місце злочину зустріло його тишею і запахом сирості. Низька посадка за містом — криві дерева, трава, мокра від роси, глиниста земля, яка наче спеціально вбирала чужий біль. Олексій повільно вийшов з машини, поправив комір і побачив Уайт. Вона стояла неподалік, розмовляючи з молодим оперативником, і кивнула йому, як тільки помітила.

— Привезли хлопця. Двадцять вісім років, — без вступів сказала вона, поки вони йшли до тіла. — Знайшли тут вранці.

Тіло лежало на мокрій землі, руки були зв'язані грубою мотузкою за спиною. Жодного одягу, шкіра бліда, вся в подряпинах і темних плямах. З першого погляду здавалося, що все ясно: типовий розправу, викинули в посадці, щоб згнило. Але щось одразу насторожило Олексія.

Він присів поруч, уважно вдивляючись.
— Немає ножових. Ні вогнестрілу. Навіть переломів немає... — пробурмотів він.

Уайт схрестила руки на грудях.
— Зате подивіться на рот.

Олексій повільно відтягнув кут губ мертвого. Слизова була неприродного сірого кольору, місцями почорніла. Трахея — як обвуглений коридор.

— Чорт... — тільки й видихнув він. — Його не били до смерті. Його змусили... пити?

— Саме так, — Уайт кивнула на пластикову пляшку в пакеті у експертів. — Сірчана кислота. Рештки всередині.

Олексій стиснув зуби. Перед очима наче виник образ: молодий чоловік, зв'язаний, з насильно закинутою назад головою, і чужа рука, що вливає в горло їдку рідину. І крики, які обриваються не від удару, а від того, що голосові зв'язки вигорають.

— Він ще жив пару хвилин, — сказала Уайт тихо. В її голосі не було ані холодного звіту, ані байдужості. Лише втома. — Судячи з пошкоджень легень. Тихо, мучительно.

Олексій підвівся, намагаючись не показати, що його навіть здригнуло.
— Це не просто вбивство. Це показова страта.

— Гроші, — сухо додала вона. — Вже перевірили. У нього борги. Великі.

Деякий час вони мовчали. Лише вітер шевелив мокру траву, а вдалині хрипко каркала ворона.

Олексій знову подивився на тіло — і відчув, що ця справа зачепить його сильніше, ніж зазвичай.

Розбір справи: «Посадка за містом»

Перше, що впадало в око, — сцена інсценована під «звичайне вбивство». Зв'язані руки, відсутність одягу, кинуте тіло на окраїні. Але деталі не збігалися. Ні ножових поранень, ні вогнестрілу, ні переломів. Тобто мети «швидко прибрати» жертву не було. Навпаки, усе говорило про те, що вбивці хотіли продемонструвати муки.

Експертиза підтвердила: смерть настала від обширного опіку дихальних шляхів. Сірчана кислота прожгла слизову рота, обпалила трахею та легені. Людина помирала не миттєво, а протягом кількох хвилин, усвідомлюючи, що з нею відбувається. Ударів по голові чи інших життєво важливих органах не зафіксовано — значить, вбивці свідомо уникали швидких способів.

Висновок: вбивство носило характер катування з елементом залякування.

Пластикова пляшка з залишками кислоти знайдена неподалік. На ній — жодного відбитка. Отже, або працювали в рукавичках, або пляшку підкинули «чистою».

Мотив: гроші. Жертва — чоловік 28 років, мав борги. За оперативними даними, вв'язався в сірі схеми з мікропозиками. Погасити борг не зміг.

— Але, — помітила Уайт, розглядаючи звіт, — якщо це «наука для боржників», то навіщо так витончено? Стріляти або «порізати» було б простіше.

Олексій відповів після довгої паузи:
— Значить, замовники хотіли, щоб чутки про таку смерть поширювалися швидко. Страх працює краще за кулю.

Невідомий фактор: виконавці. Сам Артем Д., затриманий раніше і притиснутий до стіни, визнав, що отримував анонімні вказівки. За його словами, виконавці діють за «заявками», що надходять через закриті канали зв'язку. Імена не розкриваються, контактів немає. Все обезличено.

Тобто є організатор, є мережа посередників, але немає конкретних «рук», на яких можна повісити справу.

Висновок:

Вбивство носить показовий характер.

Зв'язок із боргами підтверджено, але надто «театральний» спосіб вказує на глибші мотиви.

Наявне використання схем анонімного інформування — систему неможливо прив'язати до однієї людини.

Роз

слідування впирається в відсутність прямих слідів виконавців.

Уайт підвела підсумок:
— У нас є жертва, є метод вбивства, є мотив. Але немає вбивць. І це найстрашніше. Тому що завтра вони візьмуться за наступного.

Олексій лише стиснув губи. Він знав: це ланка в ланцюзі, що тягнеться глибше, ніж просто «розбірки через гроші».