Частина 13
Наш кабінет представляв собою суміш чисто чоловічого безладу і строгої класики: два масивні столи, з лавірійського дуба - такого міцного, що він піддавався лиш спеціальній обробці ,через те, часто саме в столах з цієї деревини було безліч тайників, їх не можливо було зламати, тільки відкрити спеціальною комбінацією .
Братовий стіл- завалений картами ,якимись паперами і чимось іще, що створювало відчуття повного безладу, та брат завжди легко міг знайти в ньому все ,що йому необхідно. Мій же був майже пустим, тільки чорнильниця з пером і кілька дрібниць, всі ж документи були сховані в шухлядки. Я не раз казала брату щоб він теж не залишав документи на видному місці, та він лиш сміявся кажучи, що в його безладі сам чорт ногу зломить, не те, що хтось знайде необхідний документ.
Лист вже лежав в мене на столі.
-Нат, не пускай сюди нікого, -сказала я і він поклонившись, вийшов.
Я і не сподівалася, що відповідь прийде так швидко. Все таки Сіон майстер своєї справи.
Присівши на крісло ,розрізала лист і поринула в написане.
Закінчила я не скоро, матеріалу було достатньо. Звичайно не все, що було необхідно, але й з цим буде над чим подумати. Брат поставив передімною келих вина. Судячи по бутилці з вином пити він почав тоді ж ,коли я читати.
-Не наклюкайся, тобі ще екскурсію проводити принцесі.
-Ти знаєш, як мене підбадьорити.
Я лиш хмикнула у відповідь і відпила з келиха.
-Ну ,що там твій засланець пише. Його патетичні вислови можеш опустити, бо мене від них іще знудить.
-Ох, не треба мені тут твоєї іронії, тим паче ,що жартувати ти не вмієш.
-Ну добре, добре, вибач. Краще розкажи ,що там, мені ж цікаво.
-Ну по-перше, щодо копалень. Якщо пропустити деталі ,то вони недавно відкриті і мають великий запас, тож видобуток з них принесе нам багато вигоди. Знаходяться поруч з кордоном нашого королівства, тож доставка теж не буде проблемою. Щодо самої ж принцеси ,то інформації поки, що не багато ,відомо тільки те, що вона наймолодша донька короля, народилася слабкою ,через що ,народу її показали аж через тиждень, що було нечувано. Король обожнює її і дуже оберігає, на людях вона з'являлася рідко. Є тільки один момент ,що мене зацікавив- її служниця, вона появилася не так давно в неї, та вони з принцесою дуже дружні. Тай служниця вона якась незвична, треба буде сказати Шері простежити за нею. А так ,то це все ,що нам відомо.
-Твій вирок?
-Поки, що все нормально ,а там побачимо. Тим паче, що весілля вже не відмінити. Тож ми будем робити все по плану і якщо з нею не буде проблем прекрасно, якщо ж ні...
-Ми знаємо, що робити. Він залишиться там?
-Да, цієї інформації замало , нам потрібно бути повністю впевненими в нешкідливості цієї принцеси. Ти ж знаєш, друзів тримай близько, а ворогів іще ближче. Тож давай збирайся і вперед ,принцеса чекає на тебе. Очаруй її повністю, щоб до весілля вона тебе в усьому слухалася. Нам не потрібна розлючена на тебо хоч і підставна, та все таки королева. Закоханими краще управляти, а ти в мене красень ,тож для тебе, це не буде проблемою.
-Яка ж ти цинічна, моя люба сестра.
-Бо я копія тебе ,мій любий брате.
Він лише усміхнувся у відповідь і скрився за дверима. Я ж засіла за написяння відповіді. Тої інформації і справді замало , я маю бути на всі сто впевнена в цій принцесі і в тому , що вона не помішає нашим планам.
***
Наступний тиждень пройшов метушливо і зовсім не продуктивно, кожного дня влаштовували якесь гуляння. Чи то бал, чи охота або ж пікнік. Тож попрацювати нормально взагалі не виходило, да й з братом ми бачилися рідше, батько настояв на тому, щоб він більше проводив часу з нареченою. Тому він , то був зайнятий принцесою, то приміткою ,то батько тягнув його до себе, на "дуже важливу розмову ". І бачились ми з братом лише по вечорам, коли змучені падали на ліжко, навіть наших постійних вечірних розмов не було. Брат зморювався за день і я теж, всі справи якими раніше займався брат звалилися не мене і що, що свята, справи не стоять і вимагають перегляду. Через замах на Рена прийшлося збільшити охорону ,а з ними та іще морока плюс щоденні доповіді від Тіньового Короля вимагали перегляду. До мене ще й з примірками намагалися пристати, та я побула на одній і звалила все на Шері. До цього всього -заняття з принцесою,мені здається перед тим, як приїхати сюди вона навіть не знала, що таке королівство існувало. Дивно ,що за той місяць перед весіллям її нічому не навчили. Через, що мені в екстреному темпі приходилося намагатися засунити в її голову, хоч трохи самих необхідних знань. А це було важко зробити. Мені здавалося, що її голова була забита фатином ,різною мішурою, а не мізками, та щей приходилося весь час стримуватися ,що б не прикрикнути на неї. Це все виводили мене з себе і я випускала пар фехтуючи з Натом. В останій час я робила це щоденно, а іноді декілька разів на день. Особливо, коли почали прибувати гості і їх потрібно було розмістити і чимось зайняти ,ні звичайно основну роботу робив дворецький і слуги ,але роздавала всі вказівки їм я. За ці дні я відчула ,що таке бути господинею великого дому, в мому випадку замку. Якби була жива мама вона би займалася цим і зараз виконуючи цю роботу десь в глибині душі тепліло відчуття задоволення від того, що я справляюся. Та воно бистро згасало під потоком роздратувавання. Ви спитаєте ,що мене дратувало? Я вам скажу :постійний щебет ні про що десяток принцес з сусідніх королівст, які приїхали сюди з батьками в надії підхопити собі жениха, безпереставні поради і настанови королев ,які жаліли бідну дівчину, яка досі не заміжня, а самі по вуглах шипіли про це гадюками нагороджуючи безліччю недоліками, та всеж сподівалися, що мені приглянеться якийсь з їх синків і вони відхоплять вигідний куш. Неймовірно бісили жалкі спроби цих самих синків залицятися до мене. Та найбільше бісило те, що я повина була бути на кожній примірці весільної сукні .По традиції вона шилася на родинні жениха, адже вважалося , що від замміжя і до кінця, нареченна вже належить цьому королівства. Тож мені доводилося на кожній примірці вислуховувати тонну слухів, побажань і порад. Мені здавалося, що під час цього мої мозги потрохи атрофувалися голова під кінець дня шуміла, як дзвін. Тому щоб розслабитися, я іноді виривала Ната навіть посеред служби і мені було все одно, що подумають інші, коли я тягну здивованого Ната в зал для тренування, бо здавалося іще мить і я взірвусь. Ви спитаєте чому я не тренеруюся з братом, да тому, що після приїзду гостей всім терміново було потрібно, про щось поговорити з братом. І нашого з ним часу стало катастрофічно мало. Я знаю це не правильно, та я іноді сердилася на нього і плакала по ночам, так щоб він не бачив. Все ж таки ми завжди були разом і ніколи не розлучалися так надовго, хоч ми і були в одному замку, але пересікалися дуже рідко.
В одну з таких ночей брат застукав мене ,коли я плакала і що ви думаєте він зробив. Ми напилися вхлам, я висказала йому все і стало легше. Звичайно на наступний день мені було погано і брату теж ,але він уклав мене в ліжко, заявив всім ,що я захворіла і провідувати мене не треба ,а сам бідненький взявся за роботу. Наступного дня я знову повернулася в звичний ритм життя, але дещо змінилося, якщо ми з братом довго не бачилися то, посилали один одному записки і робили це доволі часто, що аж заганяли Шері. Та що поробиш. Виявляється брат теж страдав від нашої розлуки, але тримався заради мене. А тепер з записками стало легше.
***
За всіма справами якось несподівано настав день весілля, я напевно хвилювалася більше нареченої, мій брат теж ,та намагався не показувати цього, лише частіше хапав мене за руку і зжимав її. Комусь це покажеться занадто по дитячому, та ми і справді діти. Чомусь тільки сьогодні я зрозуміла , що ми і справді іще діти, яким прийшлося багато пережити і брат іще не готовий до того, що попереду. Та на жаль вже нічого не зміниш, але я знала одне точно, я зроблю все заради брата ,аби захистити його, адже зараз передімною стояв не прекрасний, мужній юнак, а той маленький хлопчик, що заспокоював мене коли мені снилися жахіття ,що разом зі мною лазив по всьому замку в пошука з таємних ходів. І в серці защемило від спогадів ,а на очі навернулися сльози.
-Ей не плач.
-На весіллях завжди плачуть.
-Та тобі більше личить усмішка... Я теж це відчуваю. Не забувай , у нас одне серце на двох.
Я усміхнулася у відповідь ,він поцілував мене в лоб і сказав:
-Пора.
-Ти іди вперед, сьогодні твоє свято, тож повеселися добряче, не зважаючи ні на що ,а я буду поруч.
Рен пішов вперед я ж повернулася назад, бо побачила принцесу.
-Вітаю вас принцесо. Щасливого подружнього життя вам.
-Дякую, я не сумніваюся ,що таким воно і буде.Я потурбуюся про Рена і стану чудовою королевою, а ти краще потурбуйся про себе. -І з самовпевненою усмішкою пройшла повз мене.
Усмішка сповзла з мого обличчя і перетворилася в оскал. Рано радієш принцеско, все іще попереду. Сьогоднішній день буде першим і останнім днем коли ти радітемеш. Я іще покажу тобі хто тут королева.