Токійська Вежа
Підходячи все ближче до Токійської вежі, можна було помітити що вона легко підсвічувалася на фоні сірого неба та пухнатого снігу який ніжно та спокійно спускався з неба на землю. Мей йшла поряд із друзями, говорячи із ними на побутові теми та про школу, правда це було їй зовсім не цікаво. Час від часу вона кидала погляд на Дея, пробуючи перехопити його погляд, по де куди в неї це виходило, но довгий зоровий контакт вона утримувати не могла. Дійшовши до Токійської вежі танцювальна команда стала чекати на вказівки оператора та Куренай.
- Можемо починати, я ще дома налаштував камеру і стабілізатор - мовив оператор поставивши на землю сумку з відео камерою та іншим приладдям - тільки можуть бути проблеми через сніг - продовжив він
- Скидайте куртки, Ітачі! Куроцучі! потримаєте куртки? - вигукнула хореограф, голосно хлопнувши в лодоні та кинувши погляд на друзів Мей.
- добре - відповів Ітачі та став підходити до учасників підтанцьовки, забираючи їх куртки.
Ітачі та Куроцучі забрали куртки у всіх крім, деякі із них передали Шусії і Ізумі з Дейом. Остання куртка була у Мей яка як раз готувалася до початку та сіла на землю, як і потрібно було для танцю.
- аааааа холодно! - викрикнула Мей потерши ноги рукам в спробах зігріти їх.
- Всьо завтра в тебе буде цистит, хахахаххаа - жартома сказала Куроцучі, підходячи до Мей забираючи в неї куртку.
- не накаркай - огризнулася Мей, віддавши куртку Куроцучі. Біля неї згодои сів і Саске.
- Починаємо! - сказала Куренай та через телефон вона підключилася до колонки, щоб включити музику.
Музика роздалася з колонки, Мей та Саске почали. Прохожі стали звертати на них увагу, деякі із них зупинилися подивитися на них, а інші просто пішли дальше. В процесі танцю, страшенного холоду вже не відчувалося так сильно як на початку, їхні рухи було без помилок як і завжди, цим Саске і Мей відрізнялися від інших танцівників студії, своєю цілоспрямованістю та прекрасним володінням тіла. Та ж Ізумі яка також ходить на танці в ту саму студію, полюбляла спрощували собі рухи та не виконувала їх до кінця, за що не раз получала від Куренай.
І ось останні рухи і кінець. Все закінчилося просто прекрасно, натовп оплескував їх виступ та давав велиці овації. Мей та Саске в честь поваги зробили покон та відійшли до Куренай.
- Молодці, тільки давайте ще пару фотографій на сторінку в Інстаграм і все - мовила Куренай закінчивши плескати їм.
Відзнявши абсолютно все, вони стали вдягатися в куртки. Куроцучі та Ітачі стали роздавати куртки, на диво Мей її куртки в них не було, її куртка була в руках Дея.
- Мей, я маю куртку твою - мовив Дейдара, та хотів допомогти їй одягнути куртку. Мей залюбки прийняла його допомогу, не ставши опиратися як тоді, в школі.
- Ого, навіть без всяких " я сама " обійшлося - посміхнувшись сказав Дей та віддав їй шарф в руки, дівчина трішки посміялася та відвела погляд в бік та почервоніла.
" він такий милий... він зазвичай , але щоб я не думала в нас не вийде бути разом... він кохає іншу... надіюся бути просто бути поряд із тобою, як подруга... "
Постоявши ще декілька хвилин поряд із Дейом, вони перекинулися ще декількома фразами, та пішли до Куроцучі та Шисуї та решти. Як тут заді Мей почула доволі знайомий голос, дівчина та хлопець повернулися та побачила маму та тата дівчини, які підходять блище до доньки.
- Мамо! Тато! - сказала Мей, підходячи до них - я думала ви не прийдете - продовжила вона.
- Ще б що, ми сиділи в машині неподалік, не хотіли заважати, притому ти тут з друзями - подивившись на Куроцучі та решту сказама мама - і так це було просто неймовірн, ти добряче підтягнула свої вміння, з того часу -
- Дякую мама - посміхнувшись сказала Мей
- Доброго дня, Момо і Юта - сказав Дей зробивши поклін. Він ще змалку звертався до батьків Мей просто по імені, як і до батьків Куроцучі та батьків Ітачі ну і звісно же батьків Ізумі.
- Доброго - хитнув головою Юта
- Доброго Дейдаро, так вимахав я тоді аж не впізнала біля школи, думала де який кавалер новий появився в моєї доньки, а це ти, як там Джису? - підійшовши до Дея сказала Момо. Джису - це мама Дейдари, вона кореянка яка переїхала в Японію, тому і ім'я не зовсім звичне для Японії.
- Та добре, працює в школі мистецтв як і батько -
Батьки Дейдари, відкрили школу мистецтв, яка тримає статус найкращої та найпрестижнішої школи у Токіо.
- Давно я з нею не говорила, передавай привіт їй, скажи нехай заходить в гості - мовила мама - які в вас плани на вечір? - продовжила вона, повернувшись щей лицем до Мей.
- Можливо піти, попити чай до мене на квартиру - вставила Мей - ти згоден тіпи попити чай? - блимнула очима дівчина та нахилившись трішки вперед до Дея.
- Так, так звісно, я як раз немаю ніяких планів на вечір - погодився він та прикрив очі, почесавши затилок
- Оу круто вас підкинути? - запропонував батько дівчини
- та ні ні, ми самі дойдем, я ще речі маю із студії забрати -
- ну гаразд, подзвониш нам ввечері, ми йдемо я і Юта ще маємо справи -
Мати обійнявши доньку, пішла разом із чоловіком назад до машини. Мей та Дей пішли до решти які стояли в п'ятох метрах від них.
- Ну що які плани дальше? - спитав Шисуї
- Ви не проти піти на чай до мене? - повторила Мей
- Так! я думаю всі згідні? - зраділа Ізумі та склала лодоні перед собою, інші також погодилися, окрім Ітачі
- Я не знаю... - занизив плечима він.
- Та ходімо класно буде, обіцяю - переконувала його Ізумі тримаючи обома руками його лодоні та дивлячись прям у вічі. Не взмозі опиратися чарам своєї дівчини він погодився
Вони всі пішли спочатку до студії, дорога була досить весела, Куроцучі жартувала, Дей доповнював жарти. Цю компанія була дуже весела та комфортна для Мей. Забравши сумку з переодягальні та переодягнувшись вони пішли дальше по запланованому маршруті, а іменно в квартиру Мей.