Сльози
Ранок, дев'ята п'ятнадцять. П'ять години до зйомки, яку вона довго чекала та мріяла покінчити з нею. Мей з легкістю прокинулася, та взувши, хатні тапочки сірого кольору, вона підійшла до вікла подивившись на погоду. Пасмурно та падав сніг, не сама найкраща погода для зйомок, але що зробиш, можна лише надіятися на те що ожеледі не буде. Відійшовши від вікна дівчина вийшла з кімнати та зразу же пішла у ванну, вмитися та почистити зуби.
- Коробка! я ж вчора її так і не відкрила! сука, добре, піду і заберу сьогодні - схопившись за голову Мей пригадала за коробку від таємного шанувальника - мабуть і лишуся там, я вже одужала, не думаю що температура піднімиться ще раз - змивши до кінця, пінку з лиця мовила дівчина.
Спускаючись в низ по сходинках на кухню, Мей стала згадувати вчорашне спілкування з Дейом та його спів. По її лиці стала розпливатися тепла посмішка, а погляд став лагідним. Зайшовши на кухню, Мати зразу зауважила хороший настрій доньки, навіть батько який сидів поруч був також зацікавленим.
- Мей, що ти така радісна ходиш від вчорашнього вечора? - зауважила мати сидячи за столом та попиваючи каву.
- Да так... - спробував відвести погляд та сховати усмішку, пробормотула Мей.
-Закохалася? хазазаєх - жартома сказав тато, дівчина ж забігала очим по приміщенню, та прикусивши щоку з внутрішньої сторони прдивилася на батька якому вже смішно не було - я що вгадав? -
- о це так, і хто він? розкажеш нам? - посміхнувшись хитрою посмішкою мовила мати.
- Мам! ні, хіба потім - заперечує Мей, підходячи до холодильника та відкриває його.
- Добре, а я то вже надіялася зять покажеш і нам додому приведеш- засмутившись, та глянувши на свою чашку з кавою, здихнула мати.
- Я на танці сьогодні, о першій, а о другій зйомки біля телевізійної вежі, ви будете там? - спитала Мей, повертаючись до них з тарілкою вчорашніх млинців із згущеним молоком, та ставлячи їх на стіл напроти батьків.
- Вибач, доню я із дому маю деякі справи, якщо я вспію все прочитати і зробити, тоді так, я приїду - видихнув батько та допив каву
- А ти мам? -
- Так звісно! я ж ще тоді обіцяла -
- тоді, за п'ятнадцять друга, будь там, я сама дойду до студії - мовила Мей сівши за стілець та відкусивши млинець.
Батько піднявся на другий поверх в кабінет, його можна зрозуміти, він людина зайнята. Він сам добивався успіху разом із жінкою, мамою Мей, яка надихала його, та давала надію, і з рештою в них вийшло. Мама же журналістка яка працює із дому на теж досить непогану компанію з достойною заробітньою платою, та рідко йде до головного офісу, щоб принести якісь документи.
Мей поїла та пішла на другий поверх, скласти одяг та ноутбук, щоб повернутися назад на свою квартиру. Коти освоїлися в рідному будинку дівчини, Рю часто терся об ноги батька, та зрештою зовсім перестав спати разом із Мей, Васса любила сидіти з мамою коли та читала чи працювала за комп'ютером, здавалося коти навіть були готові жити з батьками дівчини.
На годиннику було дванадцята двадцять, тому Мей вирішла виходити в студію. Перед виходом їй подзвонила Куроцучі, яка сказала що буде в студії звукозапису допрацьовати деякі моменти разом із Дейом та Шисуі, та сказала щоб дівчина подзвонила коли ми будем вже йти на зйомку. Вийшовши з дому, Мей вирішила забігти на квартиру та залишити одяг та речі, залишивши в себе лише косметику, щоб накраситися вже в студії після тренування. Зайшовши в квартиру, дівчина залишила пакет з книжками та зошитами на барній стойці в кухні. Кинувши погляд на коробку яку вона ще навіть не відкривала від вчорашнього дня, взявши її в руки дівчина вдивлялася в неї, немов хотіла продивитися її назрізь, проста картонна коробка, обв'язана червоною стрічкою.
" Я можу відкрити її зараз, але немає часу! блять! нічого не станеться якщо запізнюся на пару хвилин "
Мей стала розвязувати червону стрічку, акуратно щоб не пошкодити її, а згодом і відкрила її. На верху лежала записка жовтоватого кольору, яка одразу кинулася на очі, тому вона вирішила прочитати її
" Привіт принцесо, я чув ти захворіла, в понеділок вроді би? та цей неважливо, надіюся те що я приготував для тебе, тобі сподобається)...
Як жаль що я не можу бути поряд з тобою... я готовий слухати тебе вічність про все що ти говориш та кого засуджуєш.
Кохати тебе до безтями, без особливих на це причин.
Якщо потрібно буде я віддам тобі своє серце, лиш би ти була щаслива та раділа кожному дню на цьому світі, поряд зімною.
Я не хочу шукати тебе в сотні інших лиць, шукати когось похожого, щоб замітити тебе? хах це просто безглуздя....
Я готовий влаштовувати на твоїй вулиці страйки, лиш б бути блище до твоєї ніжності і любові, і слухати твої байки про те щоб тебе лякає, а що смішить.
Кохати кожен сантиметер твого тіла, прекрасні янтарні очі, які завжди дивиляться з ніжністю на оточуючих, губи які доволі рідко посміхаються, як що і так, я хочу змусити їх це зробити, родинки на лиці, які так і ваблять мене...
Я кохаю тебе.... "
•Таємний Шанувальник
Сьозина покотилася по її щоці та впала на останні слова листу, вона сіла за барну стойку та схилила голову над коробкою.
- Чому? чому? чому! ти пишеш такі слова, не знаючи чи кохаю тебе я! звісно це приємно, но хотілося б одразу знати хто ти! - крикнувла на всьо квартиру Мей та заридавши ще дужче. Її можна було зрозуміти, вона не знала хто він чи вона, чому кохає, та й до того ще вона кохає іншого, та боїться розбити її/йому серце. Трішки заспокоївшись, дівчина все ж таки продовжила розглядати вміст коробки. Трясущими руками вона забрала трішки декоративного наповнювача, та дістала книгу " Несподіване кіно " ,
вийнявши весь наповнювач Мей побачила і решту подарунків. Ароматизовану свічку з запахом соснового лісу, льодяники від горла " Доктор МОМ " із смаком апельсину, дві шоколадки з вишнею та кокосом. Дівчина ще довго сиділа перед коробкою та тихенько плакала в рукав светру, до поки не за дзвонив телефон, це була Куренай-сенсей
- Алло! Мей щоб через п'ять хвилин стояла тут! і це не обговорюється! - прокричала в трубку викладач
- добре... - тихо сказала Мей та положила трубку
Залишивли все на столі, дівчина вхопила сумку та вибігла із дому.
Вона бігла як тільки могла, пару разів чуть не поспикнулася об сходинки.
Забігши в будинок де знаходилася студія, вона рванула по коридору зразу же в переодягальню. Її одяг був досить простим, спортивні штани та біла футболка з кросівками. Залишивши сумку там разом із курткою, Мей побігла в студію. Увійшоши в студію, дівчина помітила підтанцьовку та Саске в центрі, та зразу же почула голос Куренай
- А ось явилася! щоб такого більше не було, на перший раз за стільки років прощаю -
- Вибачте будь-ласка! - сказала Мей схиливши голову
- На вибачення часу немає, надіюся під час бігу ти розімнулася -
- Так, звісно -
- Тоді починаємо! -