Елегія в синіх відтінках
Колись спинився час,
І ніби то туманом вкрився увесь світ.
То було в перший раз.
Маленький світ синиці.
В перо синьої птиці
Вплітався сірий попіл і прив'язав до віт
Акацій диких, холодних, неживих,
Що гострими шипами випивали кров.
І волею все марила синиця
І билась в своїх путах знов і знов,
Щоб ринутись в омріяний політ
Одним крилом — на захід, а другим — на схід.
Десь ніч уже вставала з горизонту
Щоб синього пера торкнутись раз.
Та марила ще птаха про польоти
А їй злетіти не давав лиш час.
Між двох світів ще билася синиця.
А, може, їй усе це просто сниться?
Вогонь надії й досі ще не згас,
І лід.
Його розбити міг лиш тихий глас
Душі синиці, що рветься у політ
Одним крилом — на захід, а другим — на схід.
І дихала пташина сірим димом,
Загублена у сірій пилині.
А пір'я синє з срібним переливом,
Неначе поспішаючи за дивом,
Спускалося з рук вітру до землі.
І в цій імлі ще досі було чутно
Пташиний голос.
Сумний і тихий спів.
Без слів.
І як пшеничний колос
Росли золоті нотки до небес.
Тоді з сльозою, а іноді і без
Але з глибоким відчаєм в очах
Рвалась синиця в далекий білий світ
Одним крилом — на захід, а другим — на схід.
І довго ще летіло синє пір'я,
Жило ще серце й марило воно.
І жевріла ще в попелі надія
Та все одно.
Колись спинився час,
Колись спустились в темряву вітрила.
Бо час — в'язниця.
Між двох небес лишилася синиця,
Об клітку збивши свої сині крила.