52 Штата ночи ( В разработке)

Акт 1 – Знайомство з агентами

2020 рік

Друге січня, ніч.

Штат – Канзас

Готель – Домінація

Грає – J. Cole – She Knows

Жовте таксі їде  нічним містом. На задньому сидінні авто сидить чоловік одягнений у сіре пальто. Він поправляє пін на рукаві – значок у вигляді чорної труни з білим хрестом. Втомлено й повільно він вдихає повітря з напіввідчиненого вікна машини. У темряві салону рогівки його очей трохи блищали жовтим кольором.

Таксі під'їжджає до готелю. Чоловік виходить з машини, дивиться на велику будівлю, прикрашену червоною вивіскою з назвою закладу – "Домінація"!

Його волосся сиве, хоча обличчя дуже молоде.

Вхід в будівлю йому відчиняє лакей. Білі кросівки ступають по блискучій темно-золотій плитці. Чоловік зупиняється та залишає своє пальто в гардеробі. Він стоїть в чорних штанах і чорній сорочці, запонки на комірі якої з кожної сторони закріплений сріблястий хрест з червоною вставкою. З гордо піднятою головою чоловік підійшов до консьєржа та показав йому  клубну карту. Консьєрж трохи здивовано поглянув своїми червоними очима в його жовті. Однак побачивши пропуск, одразу робить дзвінок: щось тихо повідомляє у слухавку, а потім вказує на ліфт у кінці хола. Молодий чоловік киває і йде до ліфта повз натовп людей, які також здивовано дивляться на нього червоними очима. Зайшовши у ліфт, він натиснув кнопку. Лише за зачиненими дверима чоловік вперше видихнув та вирівняв голову. Вийшовши з ліфта, він йде по довгому коридору й у самому кінці помічає лише одні великі подвійні двері з золотими візерунками. Діставши телефон з кишені, він вимкнув звук, а після перевірив свій одяг. Піднявши руку, чоловік поглянув на золотий годинник.

– "Шукаєш втрачений час, Алевтин?" – сказала молода дівчина, підходячи ближче до нього. Вона була в чорному костюмі, чорних туфлях та в білій блузці. А її чорняве волосся було зав'язане у хвіст.

– "Хіба що твій, Агато!" – поправляючи рукав, промовив чоловік. – "Ти запізнилася! І якого дідька ти тут взагалі робиш?"

– "А ти прям стояв і очікував? – зухвало відповіла дівчина. – "Запізнення властиво всім дівчатам, навіть, якщо вони мертві. А відповідаючи на твоє запитання, мабуть, я і є твій напарник".

– "Ось так пощастило... тобі... Що я не зустрічав тебе в аеропорту, інакше довелося б летіти назад".

– "Хіба що в твоїх снах, милий".

– "То це правда? Покажи!" – манірно закотивши очі, промовив чоловік.

Розстібнувши три верхніх гудзики та навмисно оголивши шию таким чином, щоб продемонструвати частину грудей, Агата показала світ амулет із зображенням книги. Витримавши паузу вона чітко промовила кожне слово: "Так. Я також із Інсти".

– "Не Інсти, а клану Інстанції. До того ж вистачило б і одного гудзика".

– "Ну ти ж досі обожнюєш жіночі ключиці, так?

– "Підемо вже", – зітхаючи промовив чоловік.

– "А свій не покажеш?" – застібаючи гудзики, сказала Агата.

– "Все своє я показав у Парижі.

– "Може й показав, але не дав скуштувати".

– "Впевнений, ти не жалкуєш про це".

– "Довбень, ти як завжди не знаєш, що в моїй голові", – зневажливо засміялась вона.

– "Мені тепер байдуже, прошу", відчиняючи їй двері промовив Алевтин.

– "Дякую, любий", – навмисно дратуючи його словами, Агата зайшла першою.

– "Вимкни свій сарказм", – прошептав він, заходячи за нею й зачиняючи двері.

Разом вони зайшли у велику кімнату. Ступаючи нога в ногу вони наблизились до довгого лакованого столу, збоку від якого спиною до них стояла молода жінка, вдягнена у червоний корсет. Вона дивилась на нічне місто з сорокового поверху. – "Доброї ночі, Елеонора", – підійшовши до столу першим, привітався Алевтин.

Агата посміхнулася та вимовила лише: "Привіт".

Елеонора розвернулась, підійшла до крісла і схопилася обома руками за нього. При цьому видаючи приємний звук хрускоту натуральної шкіри.

– "Доброї ночі, агенти, ви вже познайомилися?" – сказала Елеонора.

– "Ми знайомі", – холоднокровно відповів чоловік, при цьому швидко поглянувши на Агату і повернувши погляд назад на корсет, а потім знову на обличчя матріарха.

– "Відмінно, тоді приступимо, – сідаючи в крісло, продовжила Елеонора. – Насправді я знаю про вас".

Агата озирнулася, шукаючи крісла, і запитала: "А ми постоїмо?".

– "Постоїмо!" – крізь зуби наказав Алевтин.

– "Агата і Алевтин, сутінки та модерніст... З цього моменту ви обидва підкоряєтесь тільки мені, за винятком Пантеону, звісно", – гортаючи справу, продовжила Елеонора.

– "Прийнято", – впевнено сказав Алевтин і стверджувально кивнув головою.

Піднявши очі на чоловіка і спіймавши його погляд на своїй шиї, а потім опустивши очі на документи перед собою, Елеонора продовжила: "Спочатку дуже легке завдання. Ви вирушите в Канзас-Сіті. Там місцевий ведучий потрапив у неприємне положення, його затримала поліція за обвинуваченням у приставанні до неповнолітньої".

– "У чому тоді проблема, за ґрати його, доки ми самі не дістали".

– "Я недоговорила, Агато! Цей чоловік працює на Домінацію. Це наш адвокат по денних справах мережі готелів".

– "Що саме ви хочете, щоб ми з ним зробили, Матріарх?" – Алевтин склав руки позаду.

– "Вам обом потрібно вирішити це і витягти його".

– "Чому він працює на творців?" – уточнив він.

– "Якщо коротко, колись в нього була сім'я. Дружина, дочка. Їх вбив наркоман за якісь сорок доларів. Він сильно тужився, збирався помститися, навіть хотів сісти в тюрму, щоб дістати вбивцю. Але ми допомогли йому і тепер він з нами. Все це є в його досьє".

– "Великі втрати породжують великі справи. Отже, він нам зобов'язаний і буде ще, я Вас зрозумів".

– "Все саме так", – протягуючи тоненьку папку, повідомила Елеонора. "В ній все, що вам потрібно, адреса, паролі".

– "Зазвичай в таких випадках повинен бути хтось, за ким буде останнє слово. Я маю на увазі, хто з нас буде головним, я чи Агата?".

– "Розбирайтеся з цим самі, мені головне результат", – сухо відповіла начальниця.

– "Ми вільні?" – Агата єхидно посміхнулась.

– "Так, йдіть". – Агенти повернулися і вийшли за двері. Алевтин вийшов першим, а за ним Агата.

– "Ей, а хто буде двері за собою зачиняти?".

Агата встала струнко і, приклавши руку до голови, кривляючись промовила: "Так мем, так точно, прийнято, буде виконано, о, велика Матріарх!"

Алевтин припідняв здивовано одну бров, закрив двері і сказав: "Що ти собі дозволяєш? Ти ж чула, тепер вона наша начальниця".

– "Окрім неї є ще три керівника, і я не обирала саме її. Ми з нею можливо ровесниці. Нас з тобою сюди викликали, отже, ми їм потрібні. А я не рабиня, і якщо мене щось не влаштовує, я це терпіти не буду".

– "Я тебе почув".

– "Дуже на це сподіваюся, пішли вже".

Заходячи в ліфт, хлопець натиснув на кнопку спуску до парковки.

– "За ким буде останнє слово? Серйозно? Хочеться командувати, Алев?"

– "...тин, моє ім'я – Алевтин, я ж не кличу тебе Агі".

– "Мені подобається, коли ти такий серйозний".

– "Тобі просто подобається мене дратувати".

– "Ти такий милий, коли сердишся", – посміхнулась Агата.

– "Це найтриваліший спуск у моєму нежитті...".

– "Будь чоловіком, ось я їду і не скаржусь. Все зроблю, з усім розберусь".

– "Самодостатня, дай вгадаю, Ти феміністка?".

– "Так, і я досить самостійна".

– "Повір мені, ти ще пожалкуєш про ці слова".

Звуковий сигнал сповістив про прибуття. Двері ліфту відкрились. Агенти вийшли на парковку, розглядаючи припарковані машини.

– "Де твоя машина?".

– "Що ти маєш на увазі? Я приїхав на таксі".

– "Хочеш сказати, що у тебе немає своєї машини?".

– "Я не люблю водити, віддаю перевагу таксі".

– "Це не Лондон, нам доведеться багато їздити, і в твоєму віці треба мати особистий вертоліт. Супер, і що нам тепер робити?".

– "Все добре. Впевнений, тут є службова машина, йди за мною".

Підходячи до повного чорношкірого чоловіка, який сидів в костюмі і розв'язував кросворд, Алевтин сказав: "Вітаю, чи ми можемо отримати службову машину?" Чоловік відклав кросворд і, поглянувши на агентів, сказав: "Я так розумію, Алевтина і Агат?"

– "Навпаки".

– "Агат і Алевтина?".

Агата розсміялась.

– "Ключі", – з нетерпінням промовив Алевтин, протягуючи руку.

– "Елеонора передбачила, що ви залишитесь без транспорту і наказала видати вам автомобіль у постійне користування. Червона Audi SQ5 стоїть прямо біля воріт. Також візьміть ці посвідчення. Офіційно ви – агенти ЦРУ".

Алевтин, беручи речі, сказав: "А точно Елеонора, не Еліонор?".

Чоловік підвівся: "Жартувати вирішив, сніжок?".

– "Ну куди вже мені, дякую", – Алевтин повернувся і пішов у бік воріт.

– "Ви все? Завершили? Точно? Бачу, ти заводиш друзів", – сказала Агата.

– "Не хвилюйся, тебе ніхто не перевершить", – відповів він, віддаючи їй документ і ключі.

– "На, поведеш".

– "Я?".

– "Я дістав машину, а ти веди, ти ж самостійна".

– "А як же те, що я дівчина, не боїшся?", – Агата натякала на стереотипи.

– "Впевнений, що за стільки років ти навчилася водити", – сказав Алевтин, підходячи до машини зі сторони заднього пасажирського сидіння.

– "Ей, ти куди?".

– "Ззаду праворуч від водія – моє улюблене місце".

– "Ну ні! Сідай поруч. Розважатимеш мене, дивитимешся, щоб я не відволіклася. Відсидітися не вийде".

– "Добре, нехай буде по-твоєму", – зітхнувши, Алевтин сів поруч.

– "От і відмінно, швидко здався, дуже не хочеш водити!? Якщо я випадково візьмусь за колінце, не ображайся", – продовжувала зухвальство Агата.

Важко вдихнувши, Алевтин відкрив вікно і повернув голову.

– "Так-так, Алевтинчик, це буде найдовша поїздка у твоєму нежитті".

Машина виїхала на дорогу за вже вбитими координатами.

Акт 2 – Знайомство з радою

Коли агенти пішли, Елеонора зайшла до невеликої кімнати, ввімкнувши ультрафіолетове освітлення. Воно зовсім не завдавало їй шкоди. У кімнаті стояв лише круглий стіл із металу, в який було вбудовано сканер відбитка пальця. Елеонора неквапливо підійшла до нього і поклала свій вказівний палець на сканер. Через 20 секунд навколо столу з'явилися три якісні голограми. Потім над столом з'явилася синя куля, а на самому столі з'явилася карта США. З синьої кулі долинав хрипкий голос чоловіка: "Вітаю вас, мої соратники, для протоколу на засіданні присутні Матріархи: Елеонора Лімб, Цоя Ба, а також Патріархи: Крістіан Голд, Варха Дрейк. Ведучий цієї бесіди – Пантеон Аїд Жайда". Елеонора дивилася на вже знайомих їй соратників, із якими їй доводилося ділити мережу готелів Домінація.

Цоя Ба – скромна та добра чорношкіра жінка невеликого зросту з зачіскою пишного класичного афро, яка завжди носила шкіряну курточку з картатою спідницею та кеди. Крістіан Голд - самозакоханий високий білий чоловік з жовтим волоссям, що носить дорогі брендові костюми. Варха Дрейк – сухий старий у сірому костюмі з краваткою, підібраною без смаку. Він завжди носив із собою коричневий портфель. А ось Аїда вона ніколи не бачила, лише чула легенди про те, що він застав саму цивілізацію Майя. Вірила вона в це насилу, бо жити і ховатися так довго здавалося їй чимось неймовірним. Хоча якщо подивитися на те, як він ховається зараз, то все можливо. Її, як і інших творців, цікавила справжня історія про вампірів, проте через творчість людей вже стало важко зрозуміти, де правда, а де вигадка. За свої 372 роки існування вона сама зібрала цілий ворох інформації та легенд. Наприклад, що після 500 років вампір може починати виходити під сонце і воно не вб'є його, ніби бог Ра просто забуває про твоє існування, поки ти, як щур, ховаєшся від його очей у темряві.

– "Елеонора", – пролунав голос з шару.

– "Так, мілорд", – з повагою промовила Елеонора.

– "Останнім часом, ваші поставки крові та грошей погіршилися, почастішали напади на фантиків, піднялася поінформованість людей з їхніми іграми та фільмами. Невже ви не можете знайти рішення?" – відчитав її Аїд.

– "Можемо, просто ми...".

– "Мене не цікавить, чому склалося так, як склалося, ви повинні розібратися з цим негайно. Випустіть свою гру, створіть свій серіал і пустіть їх хибним слідом. Розберіться із заворушеннями та відновіть повноцінну доставку матеріалів. Це стосується всіх керівників Домінації. Усі готелі мають приносити свій прибуток. Нагадую про важливість проєкту Маскарад, доведіть до особового складу, що вони служать нам і повинні діяти згідно з правилами свого клану. На сьогодні все, ви вільні", – підсумував Аїд.

– "Так, мій лорд", – сказали всі четверо. Троє вийшли, але куля залишилася з Елеонорою.

– "Послухай мене, Матріарх, в твоїх рядах щось твориться, скажу тобі, як творець з великим досвідом, стільки проблем одночасно не виникає випадково. Хтось хоче... як це у вас говориться? Встромити тобі палицю в колеса, і він уже тримає її в руках", – продовжив Аїд.

– "Я розберусь з цим".

– "Дуже на це сподіваюсь. Агентів, яких ми тобі схвалили, використовуй в повному обсязі, вони молоді, але можливо це саме те, що тобі потрібно, вони невідомі і їхнє око ще не замилене. Розумієш мене, дівчинко?".

– "Так, мілорд", – Елеонора переймалася через спілкування з такою давньою істотою.

– "Я зв'яжуся з усіма вами пізніше, доброї ночі!" – Аїд закінчив зв'язок. Елеонора навіть не встигла подумати про те, щоб попрощатися. Вона відчувала велику відповідальність на своїх плечах і розуміла, що треба цей клопіт скинути на плечі агентів, але чи може вона довіряти їм. Це неважливо. Поки що вони мають лише слухати те, що вона наказує та виконувати її доручення. Вийшовши зі своєї міні-зали для ради, вона повернулася до свого столу, відкрила у спеціальному додатку карту США та подивилася на штати, які належали їй та її спільникам.

– "Мені потрібно більше впливу, але для початку треба розібратися з усім цим лайном".

Натиснувши кнопку на комутаторі, вона чітко вимовила: "Хаміля до мене, терміново". Пару хвилин потому до кімнати увійшов мускулистий, дуже міцний і високий чоловік із великим шрамом вздовж обличчя.

– "Викликали?" – запитав він гучним басом, махаючи руками, було видно, що костюм обмежує його рухи.

– "Тепер ти – мій особистий охоронець, будеш майже завжди зі мною".

– "Так, мем", – відповів він, ніби недорозвинений троль і став біля стіни.

Зазвичай Матріархи та Патріархи не виходять зі своїх гостьових кімнат. У Елеонори, звісно, була своя охорона, але вона цінувала Хаміля за те, що він не ставив питань. Він був просто сильний і безумовно покірний. Елеонора склала руки і відкинулася назад, роздумуючи про роботу.

Акт 3 – Допит Хана

Червона Audi зупиняється біля невеликого поліцейського відділення.

– "Приїхали, мені здалося чи ти зімітував спітнілі долоні? Тобі не сподобалася поїздка?" – з великим глузуванням запитала Агата.

– "Той фургон майже в'їхав у нас!"

– "На світлофорі було зелене".

– "Піди до офтальмолога, колір був жовтий! І він вже блимав".

– "Це означає, що треба прискоритися, так мені говорив інструктор".

– "Впевнений, він вже не живий".

Вийшовши з машини, вони витягли свої посвідчення і увійшли у відділ, де на рецепції різко піднявся білий хлопець, хапаючись за кобуру.

– "Ви всіх людей так зустрічаєте чи лише агентів ЦРУ?" – невдоволено уточнив Алевтін, показуючи своє посвідчення, за ним також підійшла й Агата.

– "Перепрошую Агенти, ніч на подвір'ї, а ви так раптово увійшли..."

– "Не потрібно просто спати на робочому місці", - сказала Агата і підійшла ближче.

– "Ні, я не спа...".

– "Досить", – прибираючи значок Алевтин підійшов до столу.

– "Де затриманий Хан Куасаліс?".

– "У кімнаті для допитів, сер".

– "Веди нас туди".

Спустившись униз, де ліворуч був коридор із ґратовими кімнатами, вони повернули праворуч, де була пара кімнат без вікон.

– "Встиг прочитати справу?"

– "Трошки, його взяли під арешт, коли він розважався з неповнолітньою в машині".

– "Тут, – пальцем вказав поліцейський і почав відчиняти  ключем двері, – коли закінчите нехай хтось із вас підніметься до мене, добре? Я піду, не буду заважати".

Агенти мовчки  увійшли в кімнату.

Дорослий поголений чоловік брюнет у бурштиновому піджаку та в окулярах сидів за столом, схиливши голову.

– "О, ви прийшли, це ж ви, я вже прям відчуваю це... ви, я знаю, що Елеонора надішле когось, щоб допомогти мені", – піднявши голову, чоловік дуже зрадів.

– "Чому саме Елеонора?" – запитав Алевтин.

– "В сенсі?".

– "Чому ви сказали, що саме Елеонора надішле за вами, у Штатах чотири керуючі".

– "О ні, я не знайомий з трьома іншими, я цілеспрямовано працюю на неї".

– "Отже, це не справа всієї Домінації, а її особиста. Що ти приховуєш?" – Агата встрягла у розмову.

– "В сенсі?"

– "Ще раз скажеш "В сенсі", я тобі шию скручу!" – крізь зуби гарчала Агата.

– "Що ви маєте на увазі, говорячи "скручу"?".

– "Розкажіть будь ласка, що саме ви робите для Елеонори?" – Алевтин повернувся до справи

– "Я вирішую проблеми в готелях, які належать їй, особливо з впливовими гостями" – випалив Хан.

– "З готелями, які належать їй?" – перепитав Алевтин.

– "Звісно, просто не кажіть мені, що ви дійсно вважаєте, що всі четверо керують усіма готелями. Вони давно розділили свої зони впливу" – продовжував видавати секрети Хан.

– "Ти знаєш всі її зони?" – зацікавилась Агата.

– "В сенсі?".

– "Скажи ще раз "В сенсі", прошу тебе. Скажи ще раз і я вб'ю тебе, встромлю свої зуби прямо зараз, ще одне "В сенсі", – Агата миттєво підбігла до нього і, схопивши його за комір, пригрозила іклами.

– "В се... що ви маєте на увазі?" – сказав Хан, тремтячи від страху.

– "Ти знаєш всі готелі, які певно належать Елеонорі?" – голосно і впевнено сказав Алевтин

– "Т-так, звісно, відпустіть мене, будь ласка, здається, я змочив штани".

– "Тепер мій друг дасть тобі аркуш і ручку, і ти напишеш всі готелі, які, на твою думку, належать Елеонорі", – сказала Агата, відпускаючи його.

– "В се... що ти маєш на увазі, чому ви вважаєте, що це моя думка? Це дійсність" – констатував Хан.

– "Ви думаєте, що ми так просто повіримо смертному, не перевіривши, особливо, коли справа стосується Верховного Матріарха", – сухо висловився Алевтин.

– "Боюсь, що все це формальності, ніхто з інших правителів не ставиться так серйозно до Елеонори, як ви. Всі вони на одному рівні".

Агата клацнула пальцями Алевтину, вказуючи на блокнот, що лежав на столі.

Алевтин відірвав листок і поклав його з ручкою перед Ханом: "Вкажіть будь-ласка всі Штати, де готель "Домінація" належить верховному Матріарху".

– "Зачекайте, я думав, ви тут, щоб мене врятувати, забрати з цього місця".

– "Я тебе зараз на той світ заберу", – пригрозила Агата.

– "Ми обов'язково допоможемо і розберемося у вашій справі, давайте закінчимо з цим питанням і якнайшвидше займемося працею", – спокійно промовив Алевтин..

– "От, видно професіонала, я напишу, але передам особисто вам".

– "А я тобі що не сподобалася?" – ледь не закричала Агата, вдаривши по столу.

– "Достатньо, відійди від нього, сідай або виходь", – піднявши долоню, сказав Алевтин.

– "В сеееенсіііі? – кривляючись протянула Агата і додала: "Піду за кавою". Й вийшла.

Хан закінчивши швидко писати, передав листок і тремтячим голосом сказав: "Ваша методика добрий і злий поліцейський, зізнаюсь, працює просто відмінно". Алевтин швидко пробіг очима по списку, склав його двічі і поклав у внутрішню кишеню. А потім сказав: "Запевняю Вас, містер Хан, тут немає добрих поліцейських і вона точно не грає роль".

Агата повернулася назад із склянкою кави і заявила: "Ну, розкажи нам, що ти робив із неповнолітньою в машині?".

– "Я сидів у своєму автомобілі, до мене підійшла дівчинка і попросила підвезти, вона була дуже легко одягнена і так на мене дивилася і...".

– "Якщо вона легко одягнена, це не означає, що вона легковажна".

– "Вона була не легко одягнена, вона буквально була роздягнена, ніби з фільмів для дорослих, і вся ця косметика...".

– "Ви хочете сказати, що вона буквально виглядала як проститутка і спеціально заманила вас?" – підсумував Алевтин.

– "Точно так", – швидко і впевнено відповів Хан, витираючи пот з лоба.

Агата кинула склянку в нього, проливши каву на сорочку і ошпаривши його: "Гівно! Відверте гівно! Ти скористався підлітком".

– "Тримай себе в руках, тебе там не було, мені насрати, кого він там чіпав, ми витягнемо його, йди сходи за хлопцем", – схопивши її, сказав Алевтин.

– "Сам сходи", – сказала Агата, прибираючи руки Алевтина.

– "Добре, – взявши її за руку і вивівши з кімнати, Алевтин ткнув пальцем у Хана і сказав: "А ти закрий рот і мовчи".

Біля дверей. Алевтин, притискаючи її до стінки впритул, прошептав: "Слухай, я піду розберуся і скажу, щоб його відпустили, подобається тобі це чи ні, ми зробимо по-моєму".

– "З чого раптом? Елеонора не призначала тебе старшим, вона чітко сказала: "розбирайтеся самі".

– "От я і розбираюся, а ти подивися, як це робить професіонал".

– "Ти, професор, хочеш прикрити цього любителя трусів розміру xs, чудово знаючи, що він винний, взяти і відпустити? Ні, милий, таке гівно не пройде".

– "Попрацюй над лексикою. Я – не твій друг, я твій вимушений колега".

– "Послухай "колега", мені насрати. Свій шанс управляти мною ти втратив ще в Парижі".

– "Навіть якби ми були разом, ти не стала б керованою".

– "Тепер ти про це ніколи не дізнаєшся", – вимовила вона, відштовхнувши від себе Алевтина і поправляючи хвіст на голові.

– "Спробую пережити це. Я пішов".

– "Оу, тепер ти звітуєш мені?".

– "Іди нафіг...", – вилаявшись, він пішов нагору.

– "А пішов сам", – повернувшись у бік дверей і посміхаючись, Агата увійшла в кімнату...