Почуття
- Мей! - голосно сказав Дей вибігши з класу в коридор
Мей була біля сходової клітки на перший поверх, її було видно з того місця де стояв хлопець, вона повернулася до нього та нічого не відповіла просто стала. Дейдара підбіг до неї та запропунувавши їй свою долонь в знак допомоги
- Я йду з тобою, щоб допомогти -
- не потрібно, я й сама дойду - відмовивши від його руки допомоги, та як тільки Мей хотіла переступити сходинку, запаморочення стало дужчало та Мей чуть не впала на сходах, але рука Дейдара впіймала її за талію
- ага, я бачу твоє " сама дойду" ти біла як стіна, ще бог зна що могло статися якщо б мене тут не було - докоряв Дей
Чинити опір Дейдарі сенсу не було, Мей і так добре це розуміла так щей їй було погано, тай таке піклування було досить милим та доброзичливим. Спустившись в низ по сходах на перший поверх, де і знаходився кабінет медсестри в лівому крилі школи, це було зовсім не далеко, буквально 5 метрів від сходової клітки. Постукавши в дерев'яні двері і почувши слова: " Заходьте! " Мей відчинила двері та зайшла разом із Дейдарою в кабінет з запахом спирту та аптечних лікарств, з кушеткою по лівій стороні та тумбочкою біля самої кушетки, посередині стояв стіл завалений докунетками, а за самим столом сиділа жінка років тридцяти, з темно-коричневим каре та гривкою, чорними очима, в білому халаті під низом ж були чорні класичні штани та гольф, звати її Шизуне, подруга Тсунаде-сенсей вони в один і той же самий час прийшли працювати в цю школу тому одразу подружилися, учні Шизуне не дуже любили поскільки манту вона досить боляче ставила.
- Доброго дня, що вас турбує? - спитала медсестра піднявши голову до дверей
Мей невспівши розкрити рота щоб сказати що з нею, як Дейдара почав говорити за неї
- Мей пожалілася на уроці що їй погано, і я завів її до вас - швидко проговорив він виходячи заді неї та стоючи поряд
- Добре, нехай вона ляже на кушетку та розкаже симптоми поки я поміряю їй температура - сказала Шизуне встаючи із за столу та підходячи до шафи дістаючи градусник. Мей лягла на кушетку, опустивши голову на маленьку білу подушку, а на край кушетки сів Дейдара та подивився на неї взявши її за руку
" це мило з його сторони, він зовсім не змінився... такий ж доброзичливий, харизматичний, поважаючий інших, та трохи з хитрістю в голові та з шаленими ідеями аххаха, музтку він і досі любить що, що но його вірність цій справі лишиється назавжди "
- Описуй свої симптоми - з серйозним виразом лиця сказала Шизуне, даючи ртутний градусник в руку Мей
- запаморочення, головний біль, слабкість по всьому тілу, жар або навпаки морозить - тихо сказала Мей запихаючи під пахву градусник
-угу, признаки простуди або лихоманки, зараз подивимся температура, якщо більше 38° підеш додому, якщо ні посидиш тут поки вона не спаде - сказала Шизуне присувачи крісло до кушетки, та сівши на неї - Ти заміняєш Тсунаде в 10-Б? - спитала вона в Дея
- Так, я і ще одна дівчина, вона зараз в класі -
- ясно - коротко відповіла Шизуне
Пройшло більше п'яти хвилин, Мей поклала вільну руку на лоб закривши очі, до поки Шизуне не попросила Мей дістати градусник, побачивши градусник жінка була здивована.
- 39,4°, в тебе є хтось дома? - спитала Шизуне
- Мама - прошепотіла Мей
- збери її речі і принеси сюди, Асуму я поререджу про те що Мей йде додому - сказала медсестра Дею, він лиш похитнув головою і вийшов з кабінету в коридор
-а ти подзвони до мами, нехай тебе забере -
Вийшовши з кабінету в коридор, Дейдара направився в сторону сходової клітки, а там вжк худко побіг на четвертий поверх
" Не везе сьогодні Мей, але надіюся з нею все буде добре, вона зовсім не помінялася за ці сім років,що ми не спілкувалися, така ж спокійна, мила та самостійна, хоть це деколи боком вилазить, жаль звісно що тоді ми перестали спілкуватися, надіюся зараз це налагодиться "
Піднявшись по сходах на четвертий поверх, він швидко віднайшов потрібний кабінет та зайшов в нього запитуючи
- Де сумка Мей? -
- Тут, біля мене - відповів Саске, вказуючи на місце поряд себе, де повинна була сидіти Мей
- А що таке? її додому відпускають? - збентежилася Ізумі, уважно дивлячись за Дейом
- температура 39,4° Шизуне її відпускає додому - зітхнувши сказав Дей складаючи книжки, зошити та ручки в сумку Мей
- О боже бідна, передай їй шо вечіром Я і Куроцучі навідаємо її - прикривши рот рукою сказала Ізумі
- Добре - закинувши на плече сумку Мей, він вийшов з кабінету та пішов у медпункт.
Тим часом в медпункті Мей, подзвонила мамі, яка була занепокоєна станом доньки і не змогла відказати їй та погодилася приїхати та забрати Мей.
- я приніс сумку - вимовив Дей
- молодець, Мей зможеш зібратися сама? - насторожливо спитала Шизуне
- Так - сказала Мей та прийнялася вставати з кушетки, Дейдара нічого не сказав, а просто вийшов з Мей за двері
- не вдавай сильну, не зараз, ти слабка зараз, позволь я допоможу - наполягав хлопець, дивлячись прямо в очі Мей, своїми пронизлими голубими очима яким було важко відмовити.
- добре... - погодилася Мей, та здихнула і пішла слідом за Дейом коридором в переодягальню з куртками, вона була не далеко від виходу з школи
Зайшовши в переодягальню, де було повно курток учнів та вішаків які були стояли сімома рядами і на яких висіли куртки, Мей сіла на лавочку біля пластикової перегородки, а Дейдара скинув сумку з плеча та лишив її біля дівчини.
- в якому ряді твоя куртка? - спитав Дей показуючи рукою на ряди
- третій ряд, куртка темно-коричнева в рукаві шапка з шарфом - злегка повисивши тон голосу сказала Мей, головний біль мучив її, спати хотілося все дедалі більше та більше
- Найшов - вимовив він вийшовши з ряду, дістаючи з рукаву шапку та шарф білого кольору, дівчина піднялася щоб одягтися, як тут Дей сам почав закутувати в шарф
- Єй, я сама - тихим, хворобливим голосом пробормотіла Мей та хотіла забрати руку Дея від шарфу, но він почав говорити
- ти сама погодилася на мою допомогу, я хочу помогти від щирого серця дівчині, яку я не бачив та не спілкувався з нею довгі роки, хоча дуже хотів, тому я хочу щоб ти не відрікалася від моєї допогоми Мей - привабливим, заспокоюючим та спокійном голосом вимовим Дей, на додаток знову тинкувши в одну родинку на носі. Мей моментально почервоніла та нічого не відповіла, лиш дала піклуватися про себе йому.
Одягнувши її в куртку та засцібнувши її, Мей подзвонила мама
- Алло, я вже підїхала - швидко промовивши сказала мама
- Добре, я вже йду -
Скинуши трубку Мей хотіла вже брати сумку та йти, але чоловічі руки не дали їй цього зробити, повернувши голову вона побачила Дея в куртці
- коли? - здивувалася дівчина
- не важливо, я доведу тебе до машини твоєї матері - заявив він
Закинувши на плече сумку Мей, слабкість по всьому тілу мішала ходити, але виходу не було Мей йшла, та вони все таки вийшли з переодягальні та пішли до виходу, де Дей швидко обяснив ситуацію охоронцю і їх випустили, слава богу охоронець був розуміючим чоловіком. Вийшовши на вулицю сніг вже не падав, але лежав на землі, дівчина очима найшла машину своєї мами та разом із хлопцем пішла до неї.
- Тримай сумку я йду назад в середину, можливо вечером Куроцучі та Ізумі зайдуть до тебе, я напишу тобі сьогодні можливо - відаючи сумку в руки дівчині сказав він
- добре, дякую тобі - обійнявши його тихо сказала Мей, обійми були приємні для обох сторін, вони зрозуміли що їхні дружні відносини налагоджуються - папа - з змученою посмішкою проговорила Мей та сіла в машину до мами та закрила двері
- привіт, мам - ледви вимовляла Мей
- Привіт, слухай, а хто цей хлопець? симпатичний такий - з цікавістю запитала мама
- Ти серйозно не впізнала? Це Дейдара - хриплим голосом вимовила Мей
- Та ну! Дейдара Тсукурі, я його пам'ятаю як він ше малим з тобою дружив - перехопленим подивом сказала Мама - не ну красунчиком виріс, весь в його батька - розхвалювала його мама, Мей не мала сили їй ще щось відповідати, вона просто закрила очі та поринула в думки
" Дей, я не розумію ту дівчину, я б хотіла бути з тобою якщо б була нею, ти дбайливий, хороший, творчий, красивий та привабливий... та кого я обманюю, я кохаю тебе... ще від тоді, так в мене був хлопець Кіомі я його любила, але такого потягу в мене не було, тай він був сволотою, він переконав мене що я ніхто без нього та те що родинки потворні, те що я не вмію танцювати, що мої очі жахливого кольору, ти в дитинстві любив тикати в них пальцем, що і робиш зараз, твої слова заставляють мене червоніти, я люблю тебе... "