Вона
Кожен вдих супроводжується криком,
я чую, як б'ється муха, що спіймалась павуку.
В цьому місці немає живих, тут настільки тихо,
що чутно дихання, що чутно пісню мою.
Я знаю її, бо бачу її я не вперше,
я знаю, що таке біль, і можу розповісти тобі.
Вона не одна із тих, хто чекає, хто терпить:
вона та, хто стискає чуже серце в своїй холодній руці.
Вона не жива, але і не мертва,
вона не я, але і чужою її не назвеш.
Вона не хижак, тим паче не жертва,
її не обмАнеш, цю людину не вб'єш.
Вона схожа на мене, виглядає прямо як я,
це мій двійник, що мене копіює.
Це людина точно така ж як і я,
я кричу та через неї мене ніхто не почує.
Це місце настільки далеко,
що не знайде його ніхто.
Це місце знайти насправді легко,
але ніхто не знаходить чогось.
Це місце — мій дім і моя могила, де поховали мене.
Я вирила її, сама себе там захоронила,
і ніяк, на жаль, не змінити це.
Винна тільки я, я сама себе вбила,
тепер в грудях б'ється серце чуже.