La

За сотні миль я від дому
Але той самий біль на серці моєму
Відчуваю як земля підіймається
Чую як матір чужа від жаху ховається

І запитали у мене сестри
Як довго ми це все будемо нести
У відповідь тиша
Бо ж століттями з нами ця ніша

Розстріляні душі
Розстріляні тіні
Зі сходу криваве сонце встає
Зі сходу нелюд йде

Подушка із пір'я кулі спиняє
Серце, все ще віру тримає
До кінця свого віку пам'ятаю, не забуду
До кінця цього світу пам'ятаю, не пробачу