Глава 2: Зустріч з минулим
Люсія прокинулась рано, і хоча ще було темно, вона не могла заснути. Сумні думки, що роїлися в її голові, не давали їй спокою. Вона вирішила вийти на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям і спробувати знайти хоч якусь розраду.
На подвір’ї, серед старих дерев і заплутаних кущів, Люсія вирушила до місця, де колись була її маленька хатинка. Це було місце її дитячих ігор, де вона знаходила невелику втечу від суворої реальності. Але тепер воно виглядало занедбаним і запущеним, як і вся її дитяча ідилія.
Коли Люсія підійшла до старого гойдалки, що іржавіла на дереві, вона згадала про ті безтурботні миті, коли могла хоча б на мить забути про мачуху і батька. Але тепер ці спогади здавались гіркими і далекими, як хвилі, що відступають у безкрайню далечінь.
Зараз вона повинна була зіткнутися з новими реаліями. Повернувшись до будинку, Люсія помітила листа під дверима. Це був звичайний конверт без адреси або підпису, але всередині була записка, написана незнайомим почерком:
"Ти повернулась. Є дещо, що ти повинна знати. Приходь до старого сараю після заходу сонця. Там ти знайдеш те, що шукала."
Серце Люсії забилось частіше. Що це могло бути? Хтось, хто знає про її минуле? Може, це хтось, хто спробує знову завдати їй болю?
Після обіду, наповненого неприємними спогадами і безнадійними думками, Люсія вирушила до старого сараю, вгадуючи, що її може чекати всередині. Хоча темряві ще залишалося кілька годин, вона вирішила дістатися раніше, щоб не пропустити жодної деталі.
Коли заходило сонце, і сутінки почали поглинати околиці, Люсія підійшла до старого сараю. Задерев'янілі двері скрипнули, коли вона їх відчинила, і вона ввійшла всередину. Тут було темно, але вона швидко звикла до слабкого світла, що пробивалося через тріщини в стінах.
В кутку сараю стояла стара дерев'яна скриня. Люсія підійшла до неї, тримаючи в руках маленький ліхтарик, який вона знайшла у будинку. Відкриваючи скриню, вона побачила старі речі: фотоальбоми, жовті газети і предмети, що належали її батькам.
Усередині вона знайшла записку. Підписана старими літерами, вона почала читати:
"Моя дорога Люсія, вибач за все, що сталося. Я сподіваюся, що ці речі допоможуть тобі зрозуміти, чому ми вели себе так, як вели. Я хочу, щоб ти знала правду про наші помилки і знайшла спокій у тому, що ми зробили."
Серце Люсії забилось швидше. Що ж ховає ця записка? Чи стане вона ключем до розгадки та до загоєння старих ран?